3. Розвиток темпераменту в контексті психологічних і лонгітюдних досліджень.

Якщо в Росії сучасний етап розвитку темпераменту почався з робіт Б.М. Теплова, В.С. Мерліна та їх учнів, що застосували вчення І.П. Павлова про властивості нервової системи стосовно типологічних досліджень людини, то в США сучасна теорія вивчення темпераменту почалась в кінці 1950-х років з Нью-Йоркського лонгітюдного дослідження.

Слід звернути увагу на дві загальні ознаки російського й американського підходів:

1) більшість дослідників вважає темперамент „відносно стійкою вродженою базовою диспозицією, що визначає варіативність багатьох поведінкових рис;

2) з точки зору психології розвитку, темперамент є першою координатою, що характеризує специфіку індивідуальної поведінки..

Уявімо, що ви раптом опинилися в кімнаті для новонароджених. Випадково спрямований погляд на рівні ряди сопячих, угукаючих чи крикливих малюків викликає незвичний стан, схожий на паніку. Здається, що всі новонароджені схожі один на одного. Здається, що всі новонароджені схожі один на одного. Але мама, яка хоча б один раз бачила свого малюка, безпомилково впізнає його. І справа тут не лише в „шостому почутті” чи материнській інтуїції. Психологи виділяють 6 основних відмінностей в поведінці новонароджених:

1. Різноманітність реакції – одні малюки енергійно реагують на широкий спектр стимулів, а інші ставляться до них байдуже.

2. Ступінь загальної активності – з самого народження немовлята частіше за інших рухають тілом, роблять більше поворотів головою.

3. Збудженість малюків проявляється в тому, що вони багато (мало) кричать і плачуть.

4. Неспокій під час сну: одні сплять міцно, інші вертяться всю ніч.

5. Адаптація – деякі дуже швидко звикають до всього нового.

6. Намагання вирватися з рук – одні люблять, щоб їх довше тримала на руках, обіймали, а інші – ні.

Олександр Томас і Стелла Чесс зі співробітниками досліджували 141 дитину з метою вивчення темпераменту, який вони визначали за ступенем вираженої моторної активності, чутливістю до стимулів, за характером реакцій на нові об’єкти.

В першу чергу були відібрані малюки з „легким” і „важким” темпераментом. Перші з готовністю адаптуються до нових ситуацій, реагують з інтенсивністю низької або середньої величини, в них переважає, в основному, хороший настрій. „Важкі” характеризуються притаманними ознаками. Деяких назвали „непоспішними”, маючи на увазі схильність не відразу проявляти інтерес до чогось. Тих, кого неможливо було віднести до певної групи, назвали „непостійними” – такими, що характеризуються змішаними типом поведінки.

При аналізі розподілу виділених типів виявилось, що 40% – „легкі”, 15% виявились „непоспішними”. 35% – „непостійними”, 10% – „важкі”.

Дані ознаки мають тенденцію бути стійкими в часі. Легкі зберігали типові поведінкові риси при обстеженні і в 5-ти літньому віці, і в 10-ти літньому.

Вказані в лонгітюдному дослідженні темпераментні ознаки, звісно, на єдині. Адже до властивостей темпераменту відноситься й емоційність, пластичність, темп реакції тощо.

Темперамент і стиль.

Проблема співвідношення темпераменту й характеру, а також, розрізнення темпераменту й стилю відносяться до одних з найбільш важливих і запутаних тем в психології, оскільки саме на даному перехресті душі зустрічаються “Біологічне” і „Соціальне”, „Вроджене” й „Набуте”.

В дослідженні питання про співвіднесення понять „темперамент”, “стиль”, „характер” можна виділити дві закономірності.

І. Часто поняття „темперамент”, „стиль”, характер” об’єднуються в рамках однієї концепції. При цьому зустрічаються:

1. ототожнення понять „стиль” і „темперамент”. При цьому вся стилева сфера індивідуальності може звузитись до окремих темпераментних проявів, наприклад тривожності або психотизму.

Г. Оллпорт, пов’язуючи стиль з формою, а не з змістом поведінки, ототожнював його з темпераментом. А. Бесс і Р. Пломін в своїх роботах продовжували розглядати темперамент як характеристику, що більше пов’язана зі стилем, способом, ніж зі змістом поведінки.

2. Розуміння стильових і темпераментних проявів як окремих психологічних ознак індивідуальності, що походять від загального, психодинамічного фактору.

3. Стиль, як і темперамент, розуміється як підклас психологічних властивостей особистості й має ряд відмінних ознак, відповідно до яких займає проміжне положення між іншими особистістими утвореннями, такими, к темперамент, характер, здібності.

4. В деяких концепціях стилю, на відміну від темпераменту, надається важлива, інколи й визначальна роль відносно інших психологічних підструктур.

ІІ. Деякі дослідження говорять про мета-параметри особистості, розуміючи під ними глобальні зміни, недиференційовані якості, що одночасно об’єднують і темпераментні, і характерологічні, і загально особистісні ознаки.

Зокрема, на думку Пола Екмана, темперамент – це стійка й найбільш характерна риса емоційного життя.

А. Басс і Р. Пломін обґрунтували трьохкомпонентну концепцію темпераменту, до якої входять: активність, емоційність соціальність.

Тож, розвиток найбільш адекватних уявлень про природу темпераменту – психологічної основи людської основи індивідуальності – є початком формування теорії і методології досліджень стилю людини, її характеру й інтелекту, а також особистості й індивідуальності в цілому.