Карл Густав Юнг

(1875-1961)

Серед багатьох понять, запропонованих К. Юнгом, найбільш широке розповсюдження отримали:

• екстраверсія

• інтроверсія.

Дані спроби поведінки Юнг порівнював із серцебиттям: цикл скорочення – інтроверсія, цикл розширення – екстраверсія.

Не менш відома його теорія типів. Виділивши 4 основних функції, Юнг вважав, що в кожної людини одна є більш усвідомленою, розвинутою, такою, що переважає, а одна з трьох, що залишається, знаходиться в несвідомому і менше розвинена.

Функції:

• мислення

• почуття

• відчуття

• інтуїція.

Люди даного типу мають тенденцію швидко інтегрувати нову інформацію, пов’язуючи її з безпосереднім досвідом. Сюди може входити й несвідомий матеріал. Інтуїтивному мисленню притаманні і осяяння і обмеження.

Щоб зорієнтуватися, ми повинні мати функцію,

3. яка запевняє, що щось знаходиться тут (сприйняття, відчуття)

4. наступну функцію, яка встановлює що саме (мислення)

5. третю, що встановлює, чи підходить це нам (почуття)

6. четверту, що вказує звідки це прийшло і в якому напрямку буде розрив (інтуїція)

К. Юнг ввів поняття „Психея”, що характеризує характер як цілісність. До структури Психеї (цілісної особистості) входять компоненти:

7. внутрішній світ

8. зовнішній світ

9. его

10. персона

11. „Самість”

12. Аніма (мус)

13. Тінь

14. свідоме

15. особисте несвідоме

За К. Юнгом, кожен індивід має тенденцію до індивідуалізації, саморозвитку.

Індивідуалізація – це центральне поняття його аналітичної психології. Він називає цим терміном процес розвитку людини, який включає встановлення зв’язків між Его – центром свідомості та Самістю – центром душі в цілому, поєднує свідоме й невідоме.

„Індивідуалізація означає становлення єдиною, однорідною істотою, – пише він, – й оскільки індивідуальність – це наша найбільш внутрішня, постійна, ні з чим не порівняна унікальність, то індивідуалізація також має на увазі становлення собою. Ми, таким чином, можемо перевести індивідуалізацію як „становлення собою” чи „самореалізацію”.

Процес індивідуалізації за К. Юнгом має кілька етапів.

Перший – це розкриття персони. Персона – це те, якими ми подаємо себе навколишньому світу.

Персона має як позитивні, так і негативні аспекти. Домінуюча персона може подавляти, задушувати індивідуальність. Ті, хто ототожнює себе зі своєю персоною, починають бачити себе з точки зору своїх поверхневих соціальних ролей. Це, за висловом Юнга, „архетип конформності”. Позитивною функцією персони є те, що вона захищає душу від різних соціальних сил і нападів. Як знаряддя комунікації вона відіграє провідну роль у позитивному розвитку. Ми граємо певну роль і наше Его поступово змінює свою спрямованість.

Другий етап індивідуалізації – це зустріч з тінню. Тінь є центром особистого несвідомого. Збірний пункт матеріалу, який було витіснено із свідомості, він охоплює тенденції, бажання, спогади й переживання, які індивід заперечує як несумісні з його персоною або як такі, що протирічать його соціальним стандартам та ідеалам.

Тінь – це те, що ми вважаємо низьким, недостойним у нашій особистості, те, що ми заперечуємо у собі й чому не даємо розвинутись. Наскільки ми признаємо у собі реальність тіні й відрізняємо себе від неї, настільки ми можемо звільнитися від її впливу.

Третій етап – це зустріч з анімою чи анімусом (це інтерсексуальні зв’язки у душі кожного індивіда, які К. Юнг називає анімою у чоловіків та анімусом у жінок). Ці структури фокусують весь психологічний матеріал, який не задовольняє наше свідоме уявлення про себе як чоловіка чи жінку. Він наголошував, що з цим архетипом слід поводитись як з реальною особистістю, як з істотою, в якої можна вчитись.

Наприклад, жінка може проектувати свій анімус на певного чоловіка й сприймати його як сильного, мужнього, здатного захистити. Чоловік в цей час, будучи під впливом архетипу матері, відчуває потребу в опіці – міжособистісний конфлікт.

І, нарешті, четвертий етап процесу індивідуалізації – це розвиток самості. „Самість є нашою життєвою метою – писав К. Юнг, – тому що це найбільш повне вираження то доленосного поєднання, яке ми називаємо індивідуальністю”. Самість стає новим центром душі, вона привносить єдність й інтегрує свідомий та несвідомий матеріал. Его продовжує залишатись центром свідомості, але вже не здається ядром всієї особистості.

К. Юнг підкреслював, що вищеозначені етапи не є простою послідовністю, вони перетинаються, і людина знову повертається до старих проблем.