Опорний конспект змісту лекції не 2.9. Типології та класифікації індивідуальних відмінностей

1. Поняття типу в психології.

Слід провести межу між поняттями первинної класифікації і типології.

Під первинною класифікацією розуміється перелік низки явищ, що характеризуються загальною видовою ознакою (н-д, класифікація емоцій, видів уяви, уваги, ознак агресивності).

Класифікація в диференційній психології є первинним способом розбиття ознак на групи з наявністю слабоструктурованої основи.

Характерною ознакою типології є :

1)виділення чітко структурованої основи, за якою проводиться виділення типів;

2) ідентифікація сукупностей (кластерів) ознак, що є сутністю типів, котрі розглядаються.

Більшість дослідників виділяють 2 основних напрями диференційній психології, які можна умовно назвати “аналітичним” і “синтетичним”.

Аналітичний базується на аналізі кількісних характеристик певних властивостей (ріст і вага, гострота зору, пластичність, швидкість запам’ятовування тощо).

Синтетичний напрям пов’язаний з групуванням суб’єктів по типам на основі якоїсь (або кількох) ознак – тілобудова, темпераментна організація.

Початком створення наукової основи для розробки типологічної проблеми в психології можна вважати роботи І.П. Павлова (1951, 1952) і його школи, присвячені вивченню типологічних властивостей нервової системи (або типів ВНД) в тварини і людини.

Важливо відмітити 2 основних моменти в темі про типи:

1. Потрібно підкреслити необхідність розрізнення контекстів у вживанні поняття “тип”, що означає - певні комплекси властивостей, - характерну картину поведінки.

2. Розвиток вчення про властивості нервової системи як основні характеристики, що лежать в основі людської типології, не означає, що всі психологічні типології в своїй експериментальній і концептуальній основі повинні базуватися на аналізі цих властивостей, які є необхідними факторами формування багатьох індивідуальних рис, але не можуть замінити всієї різноманітності змісту психічної реальності.

2.Конституційні та сучасні типології темпераменту.

Широкий спектр типологій конституційного рівня індивідуальності, представлений в клінічних дослідженнях (медично-психологічних, генетичних, психіатричних тощо), в психологічних концепціях знайшов відображення в двох найбільш розроблених підходах, спрямованих на вивчення морфофункціональних симптомокомплексів і нейротипологій.

Найбільш розповсюдженою до нещодавна в психіатрії й психологічній антропології залишалася концепція конституційних типів Шелдона-Кречмера. Вони виділяли в зв’язку з вивченням психодинамічного симптомокомплексу поведінки три типологічних конституційних фактори, що назвали “темпераментні”.

Одна з найбільш розроблених сучасних типологій темпераменту заснована на виділенні трьох вроджених стратегій поведінки, що проявляються протягом всього життя:

• Боязливість ( боязкість, лякливість);

• Агресивність;

• Соціабельність;

“Боязкі” – з немовля чого віку виявляють небезпеку в тих ситуаціях, з якими зіштовхуються. По мірі дорослішання, вони стають відторгненими, незручними в спілкуванні людьми.

“Агресивні” – зіштовхнувшись із проблемою, намагаються подолати її. Вони проявляють схильність до збудження, звинувачення інших, спрямовуючи на них свою активність.

“Соціабельні” – врівноважені в спілкуванні діти сміливо йдуть на зустріч світу й вирішують складні ситуації. Вони здатні адаптуватися до несподіванок і розчарувань, не проявляючи депресії або образи.

Звісно досвід, що включає коректуючі компоненти виховання і навчання, може видозмінювати прояви конституційного фактору. Якщо “боязку” дитину виховують батьки з вираженою тенденцією “соціабельності”, вона може навчитися оптимальним для її типу темпераменту прийомам спілкування.

Автор концепції (Каган, 1994) вважає, що в складному сучасному суспільстві людина з будь-яким типом темпераменту знайде нішу для прояву адекватної активності.