5. Типологія стилей людини.

Історія вивчення стилю починається, напевне, з того часу, коли людина задумалася над причиною індивідуальної своєрідності власного буття.

Говорячи про „епоху стилів”, „стиль життя”, „архітектурний стиль” або „стиль керівництва”, ми маємо на увазі щось абстрактне, але разом з тим – конкретні диференційовані ознаки, що є наслідком переваг людей, які реалізують ці типи стилів.

Саме психологи вперше застосували метод наукового аналізу для вивчення стильових проявів, що відображають відмінності в способах взаємодії людей з навколишнім світом та один з одним. Якщо стиль життя метафорично уявити в вигляді річки, а тип особистості визнати за якостями плавця, то образні позначення даних параметрів стилю будуть відображати специфіку взаємодії людини зі світом.

№	Стиль життя	Соціальний характер
1.	„той, що йде на дно”	Невдаха
2.	„той, що пливе за течією”	Безвідмовний виконавець
3.	„той, що гойдається на хвилях”	Самолюб
4.	„любитель теплої течії”	Діяч
5.	„той, що змагається з течією”	Суперечливий
6.	„захоплений у водоворот”	Роботяга
7.	„наперекір течії”	Невизнаний геній
8.	„той, що пливе вільним стилем”	Самоактуалізуючий

1. ніколи не знає, чого хоче, витрачає багато зусиль дарма, неадекватно оцінює себе й навколишніх;

2. досягає визнаних іншими результатів, які при цьому, не обов’язково відповідають власним бажанням;

3. намагається знайти для себе тихе місце, турбується про задоволення лише власних бажань, переймається тим, щоб не витрачати зайвих зусиль, не прагне до успіху;

4. готовий застосувати будь-які засоби для задоволення своїх бажань, навіть, якщо вони не відповідають здібностям;

5. робить завжди все по-своєму, хоча вміє знайти оптимальні шляхи для досягнення успіху;

6. не вступає в суперечки з груповими нормами, обирає сферу діяльності відповідно до власних бажань, але, як правило, не досягає успіху й витрачає багато зусиль дарма;

7. виражена форма соціальної дезадаптації поєднується з вмінням правильно витрачати свої сили, правильно визначати цілі (але не знаходити адекватних способів їх досягнення);

8. визначається гармонійною структурою стилю, що поєднується з адекватною самооцінкою і постійним прагненням до змін, пошуку нових, більш оптимальних способів досягнення цілей.

Слово „характер” спочатку означало спеціальний штамп (маркування), який ставився давніми майстрами на виготовлений предмет з метою розрізнення його від інших.

В даний час в широкому змісті характером називають певну цілісну сукупність, що позначає приховану за різними проявами людського Я природу особистості.

Теофаст, запропонувавши використовувати цей термін в психології для позначення комплексу ознак, що відрізняють поведінку однієї людини від іншої, запропонував і першу класифікацію характерів (брехливий-чесний, жадібний-щедрий, хитрий-наївний тощо).

Структура характеру

Я-концепція ––––––– Образ-Я – уявлення про себе та ін.

––––––– Самооцінка – -самоставлення, -самопрезентація.

Я-симптомокомплекс рис

––––––– Диспозиції – -саморегуляція, -фон настрою, -схильності.

Я-система орієнтації

––––––– Вектори поведінки – -на себе (мотиви самореалізації), -на предмет (мотиви досягнення успіху), -на інших (мотиви взаємодії)

Я-концепція

Поняття „Я” вперше сформульоване в психології У. Джемсом, є центральним утворенням характеру. В структурі Я-концепції поєднуються дві тенденції:

• „Я – яким мене бачать інші”;

• „Я – яким я сам себе бачу”.

Формування Я-концепції є результатом:

• фізичного розвитку (фізичне Я)

• когнітивного й емоційного розвитку (психічне Я);

• формування навичок соціальної взаємодії, що виникають у результаті програвання суб’єктом низки соціальних ролей (соціальне Я).

Я-концепція, як центральна підструктура характеру, складається в період 6-11 років, набуваючи більш абстрактного відтінку, не пов’язаного з фізичними рисами.

Глобальне почуття самоцінності проявляється як риса характеру в віці 6-7 років.