3. Особистісні типи.

Вдалих спроб розбиття людей на типи не так вже й багато. Найбільш відома типологія К. Юнга ( типологічна дихотомія екстраверсія – інтроверсія). Не менш відома типологія А.Міллера утворена трьома вимірами:

• Когнітивними;

• Афективними;

• Конативними;

В якості когнітивних рис автор моделі розглядає стильову дихотомію аналітичність – холістичність, що описується як тенденція фокусування на частковому чи цілому.

Афективний вимір представлений пов’язаною з екстраверсією і нейротизмом емоційною стабільністю – нестабільністю, що визначається через інтенсивність емоційних реакцій.

На полюсі нестабільності знаходяться ті, хто на будь-які значущі й незначущі життєві події реагує з однаковою силою. Такі суб’єкти легко приходять в стан збудження і їх реакції забарвлені, в основному негативно.

Конативний вибір пов’язаний з вольовою поведінкою суб’єкта й виражається дихотомією “об’єктивованої – суб’єктивованої” орієнтації. Виражена суб’єктивована орієнтація пов’язана з пошуком емпатії і любові в стосунках; відповідно об’єктивований полюс пов’язаний з прагненням до емоційного відчуження.

Комбінації виділених ознак утворюють 4 типи, що локалізуються в просторі основних особистісних вимірів таким чином:

Редукціоніст (об’єктивовано-аналітичний) визначається як експериментуючий, пунктуальний, реалістичний, контролюючий, скептичний, особистісно відсторонений, нехтуючий правилами.

Схематизатор (об’єктивовано-холістичний) – теоретик, особистісно відсторонений, міркуючий, концептуальний, нехтуючий нормами, образний.

Гностик (суб’єктивовано-аналітичний) – особистісно залучений, артистичний, приймаючий правила, нераціональний.

Романтик (суб’єктивно-холістичний) – особистісно залучений, приймаючий норми, образний.

Наявність розірваності опису вищеназваних типів дає можливість критикувати психологічні портрети як такі, що не мають внутрішнього логічного зв’язку.

Вивчення типів пов’язане в першу чергу із завданням прогностичності поведінки в медицині та педагогіці. Але досліднику приходиться зіштовхуватися з парадоксом “заперечення очевидного (явного)”.

Віднесення людини до певного типу, з одного боку, допомагає краще зрозуміти її особливості. Але з іншого боку, таке “приклеювання ярликів” може звужувати уявлення про можливий поведінковий репертуар, що знижує рівень індивідуальних особливостей суб’єкта.

Але справа не в реальності чи видуманості типологій, а в умінні їх використовувати.

Класифікації психологічних типів різних авторів

Автор	Назва типу
	І	ІІ	ІІІ	ІУ
К.Юнг	Мислен нєвий	емоційний	сенсорний	інтуїтив-ний
А.Лазурський	Поміркова ний	афективний	активний	–
І.Павлов	гальмівний	збудливий	центральний	–
Е.Кречмер	астенічний (шизотимік)	пікнічний (циклотимік)	атлетичний (іксотимік)
У.Шелдон	ектоморфний (церебротонік	ендоморфний (вісцеротонік)	мезоморфний (соматотонік)	змішаний
М.Обозов	когнітивний ("мислитель")	емоційно-комунікативний ("співбесідник")	практичний ("практик")	–
Сіго	розумовий	травний	м’язевий	дихальний
Основна відмінна ознака	переважання мисленнєвих компонентів	переважання емоційно-комунікативних компонентів	переважання регулятивних, перетворюваль-них компонентів	поєднання різнома-нітних компо-нентів