- •1. Предмет і структура політології як науки.
- •2. Основні методи політологічних досліджень.
- •3. Основні категорії і функції політології.
- •4. Місце політології в системі наук про суспільство.
- •5. Політична думка Стародавнього Сходу.
- •6. Політичні вчення античності.
- •7. Європейська політична думка Середньовіччя.
- •8. Політичні вчення епохи Відродження і Просвітництва.
- •10. Політичні вчення в країнах Західної Європи в період революцій XVII ст.
- •9. Політичні ідеї н.Макіавеллі та сучасність.
- •11. Політичні вчення у Франції XVIII ст.
- •12. Політичні ідеї в концепціях представників німецької класичної філософії.
- •13. Становлення і розвиток марксистської концепції політики.
- •14. Політичні ідеї Київської Русі
- •15. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
- •16. Консервативний напрям в історії політичної думки України.
- •17. Радикально-націоналістичний напрям в історії політичної думки України
- •18. Концепції еліт в українській політичній думці
- •19. Соціалістичний напрям в українській політичній думці.
- •20. Політичні ідеї засновників унр
- •21. Консервативний напрям в російській політичній думці
- •22. Становлення і розвиток лібералізму в Росії
- •23. Ліворадикальний напрям у російській політичній думці
- •24. Особливості розвитку політичної науки Заходу у XX ст.
- •25. М. Вебер як дослідник політики.
- •26. Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.
- •27. Основні концепції політики.
- •28. Специфіка та структура політичної діяльності.
- •29.Політичне рішення в структурі політичної діяльності.
- •30.Суб'єкти політики: поняття і класифікація.
- •31. Влада як інструмент політики.
- •32. Основні політологічні концепції влади.
- •34. Легітимність політичної влади
- •35. Соціальні відносини як відносини політичні.
- •36. Соціальна стратифікація і політика.
- •37. Соціальна політика і соц.Справедливість.
- •38. Етнонаціональні спільноти як Sти та Oти політики.
- •39. Особливості держ. Регулювання націонал. Відносин в умовах незалежної України.
- •40. Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.
- •41. Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.
- •42. Демократія як суспільне явище і наукове поняття.
- •43. Основні політологічні концепції демократії.
- •44. Політичні принципи демократії
- •45. Проблеми становлення демократії в Україні.
- •46. Поняття та структура політичної системи.
- •47.Типологія політичних систем сучасного суспільства.
- •48. Політична система України.
- •49. Держава, її основні ознаки та функції.
- •50. Правова держава та проблеми її побудови в Україні
- •51. Держава і громадянське суспільство.
- •52. Форми державного правління.
- •53. Форми державного устрою.
- •54. Основні типи сучасних виборчих систем.
- •55. Парламентаризм в системі сучасної демократії.
- •56. Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.
- •57. Основні ознаки і функції політичних партій.
- •58. Типологія політичних партій.
- •59. Сучасні партійні системи.
- •60. Становлення багатопартійності в Україні.
- •61. Групи інтересів і політика.
- •62. Сутність та основні типи політичних режимів.
- •63. Особливості трансформації тоталітарних і авторитарних режимів у сучасні демократії.
- •64. Сутність, структура і функції політичної культури.
- •65. Сутність і структура політичної свідомості.
- •66. Політична ідеологія та її функції.
- •67. Політика і мораль.
- •68. Політика і релігія.
- •70. Політична культура сучасного українського суспільства
- •71. Політична поведінка особи.
- •72. Політична соціалізація.
- •73. Роль змі у політичному житті суспільства
- •74. Сутність та обгрунтування теорій політичних еліт.
- •75. Елітаризм і демократія.
- •76. Бюрократія як соціально-політичне явище
- •77. Бюрократія і демократія
- •78. Лідерство як закономірність політичного процесу.
- •79. Типологія політичного лідерства.
- •80. Вимоги до сучасного політичного лідера
- •81. Тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин.
- •82.Сутність і основні концепції зовнішньої політики.
- •83. Основні цілі і засоби здійснення зовнішньох політики держави.
- •84. Зовнішня політика України в сучасний умовах.
- •85. Генезис та основні риси консерватизму як ідейно-політичної течії сучасності.
- •86. Лібералізм та його вплив на розвиток суспільства.
- •87. Еволюція соціалізму як ідеї і політичної практики.
- •88. Сутність та ідейні засади різновидів політичного екстремізму.
- •89. Сутність та різновиди політичної символіки
- •90. Специфіка мови як одного із засобів політики
- •91. Основні методи політичного прогнозування.
- •92. Основні етапи та методи розробки і прийняття політичних рішень.
- •93. Особливості політичного маркетингу та менеджменту.
- •94. Сутність та різновиди політичного іміджу.
- •95.Політичне маніпулювання та технології його здійснення.
- •96.Технології лобіювання та тиску на політичну владу.
- •98.Політична кампанія та її планування й проведення.
- •99.Сутність та функції політичних міфів.
- •100. Реклама, пропаганда та агітація в сучасному політичному житті.
21. Консервативний напрям в російській політичній думці
Російський історик В.Гусєв вважає, що російський консерватизм почав набувати форми політичної ідеології на рубежі XVIII - XIX ст. На думку автора, основоположними консервативними принципами є ідея православ'я і ідеал могутньої централізованої держави. Також можна виокремити «передконсерватизм», що бере свій початок від митрополита Київського Іларіона і знаменитої концепції ченця Філофея про Москву як «третій Рим». Безпосередніми попередниками політичної доктрини консерватизму можна назвати Михайла Щербатова (захисник дворянства як привілейованого стану, природно-правова і договірна теорія походження держави, гоеграфічний детермінізм форми правління, найкраща форма – конституційна монархія), Василя Татіщева (прир. стан, «війна усіх проти всіх», сусп. договір, кріпацтво як його результат – тому не можна його відмінити за вимогою однієї зі сторін; залежність форми правління від території – великі потребують самодержавства).
Ідейно-політична течія, учасники якої прагнули обгрунтувати принципові відмінності в розвитку Росії і заходу, отримала назву “слов'янофіли”. Представники і прихильники цієї течії ідеалізували історичне минуле країни, російський національний характер, неповторність історичного шляху російського суспільства, яку вони пояснювали наявністю загальної ідеї (російської ідеї). Але зміст російської ідеї різними її прихильниками трактувався по-різному. Відповідно можна виділити два напрями в слов'янофільстві: 1) ортодоксально-реакційне і 2) реформаторськи-орієнтоване.
Представниками першого напряму були міністр освіти граф Сергій Уваров (1786-1855), історик Микола Карамзін (1766-1826). Заслуга визначення принципів концепції слов'янофільства належить графові Уварову, який виразив сенс слов'янофільства формулою “православ'я, самодержавство, народність”. Свою упевненість в тому, що неможливо перенести до Росії західні політичні інститути, здійснити реформи, слов'янофіли обгрунтовували глибокою релігійністю народу, моральною єдністю, відданістю самодержавству. Порядок в країні, вважали вони, тримається на вірі у владу. Якщо зникне віра, то зникне і держава. Саме тому необхідне збереження самодержавства.
Головним ідеологом другого, реформаторськи-орієнтованого напряму в слов'янофільстві був Олексаій Хом'яков (1804-1860). Представники цього напряму (Іван Кирєєвський, Петро Кирєєвський, Костянтин Аксаков, Іван Аксаков) не заперечували необхідності реформ, виступали за відміну кріпацтва, надання громадянам Росії деяких свобод, зокрема вільного виразу громадської думки, і деяких інших. Проте європейський шлях перетворення суспільства вони вважали згубним для Росії, оскільки, як вони затверджували, він зруйнує духовну єдність її народу.
Окреме місце в дореволюційному російському консерватизмі відводиться Миколі Данилевському (на відміну від більшості слов'янофілів, що вірили в месіанські завдання російського народу, він, виходячи зі своєї теорії культурно-історичних типів, заперечував можливість істотного впливу слов'яно-руської цивілізації на західну і ін. цивілізації. Разом з тим він вважав, що слов'янській (російською) цивілізації належить майбутнє. Саме слов'янська цивілізація повинна прийти на зміну згасаючій західній.) і Костянтину Леонтьєву (вважав головною небезпекою для Росії і інших православних країн лібералізм («ліберальний космополітизм») з його «оміщаненням» побуту і культом загального благополуччя, виступав проти егалітаризму («бессословности»), «демократизації». Проповідував «візантизм» (церковність, монархізм, станова ієрархія і т. п.) і союз Росії з країнами Сходу як охоронний засіб від революційних потрясінь.).
Другий етап – емігрантський, такий, що представляє реакцію на революцію 1917 року і її соціально-політичні наслідки (Іван Ільїн, Іван Солонєвіч і євразійці).
Третій етап - сучасний, такий, що є реакцією на політичні процеси в Росії, почало яких відноситься до другої половини 1980-х років. На думку В.Гусєва, представників нового етапу об'єднують три родові принципи російського консерватизму: антизахідництво, відстоювання ідеалів православ'я і витікаючих з нього норм соціального гуртожитку, ідеал могутньої централізованої держави.