94. Сутність та різновиди політичного іміджу.

Імідж ( “образ” ) – образ особистості, сусп.-пол. інституту, який існує у масовій свідомості. Імідж – результат ірраціональності масової сусп.-пол.свідомості.

Пол.іміджелогія – наука, що вивчає проблеми формування і створення в сусп.свідомості образів сусп.орг-цій, інститутів, окремих політиків, розробляє сук-сть прийомів, технологій і засобів формування в сусп. свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики.

Функції іміджу ( Г. Г. Почепцов ):

• Ідентифікації ( імідж – посередник між політиком і громадянами );

• Ідеалізації (функція видачі бажане за дійсне );

• Протиставлення ( будь-який імідж виникає в межах системного протиставлення іншим іміджам );

Типологія іміджів: “Свій хлопець”, “Аристократ”, “Знавець”, “Добрий сім’янин” ( “Порядна людина” ), “Справжній політик”, “Ділова людина”, “Інтелектуал”, “Жінка-політик”, “Місцевий імідж”.

Етапи створення іміджів:

• З’ясування образу, який існує у масовій свідомості;

• З’ясування ідеального образу;

• Доведення існуючого образу до ідеалу.

Методи з’ясування образу масової свідомості:

• Зосередження на окремих аспектах поведінки лідера;

• Використання фокус-груп з метою вивчення громадс. думки;

• Використання методу “мозкового штурму”;

Основні підходи до формування іміджів:

І. Функціональний ( на основі різних типів функціонування O-ів і S-ів політики ):

Типи іміджів в межах даного підходу:

• дзеркальний – відповідає власному уявленню політика або орг-ції про себе;

• поточний – складається на основі сприйняття S політики зовн. середовищем (виборцями, колегами, пресою );

• бажаний – ідеал, до якого прагне наблизитись S політики;

• негативний – варіант свідомо створюваного опонентами “антиіміджу;

• множинний – створюється під час об’єднання іміджів вже відомих політиків або пол.. партій у пол.. блок;

ІІ. Контекстний ( на пристосування до різних контекстів реалізації ).

ІІІ. Порівняльний ( на основі зіставлення близьких іміджів ).

95.Політичне маніпулювання та технології його здійснення.

Політичне маніпулювання — приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей, щоб примусити їх діяти (або бездіяти) всупереч власним інтересам. Маніпулювання ґрунтується на неправді й ошуканстві. Причому це — не «брехня в ім'я порятунку», а корисливі дії. Без належної боротьби з маніпулюванням вона може стати головною функцією ЗМІ і звести нанівець офіційно проголошувані державою демократичні принципи.

Вимагаючи більшої гнучкості в політиці, маніпулювання як спосіб соціального управління має для його суб'єктів ряд переваг порівняно із силовими й економічними методами панування. Воно здійснюється непомітно для керованих, не спричинює прямих жертв і крові і не потребує великих матеріальних витрат, необхідних для підкупу чи заспокоєння численних політичних супротивників.

Технологія маніпулювання припускає використання найбагатшого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людей. До них відносяться не тільки пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення неправди і наклепу, але й більш тонкі, рафіновані способи: напівправда (коли щоб забезпечити довіру аудиторії, об'єктивно і докладно висвітлюються конкретні, малозначні деталі й замовчуються більш важливі факти або ж дається загальна брехлива інтерпретація подій), наклеювання ярликів (коли для компрометації осіб або ідей їм без доказів дається непорядне визначення, наприклад «імперіаліст», «фашист», «червоно-коричневий», «шовініст» і т. п.) і ін.

Існує безліч прийомів лінгвістичного, мовного маніпулювання, які передбачають використання для позначення тих самих явищ евфемізмів, а також слів, що мають інший оцінювальний відтінок. Так, людину, що веде збройну боротьбу за створення самостійної національної держави, різні ЗМІ залежно від політичних пристрастей, називають борцем за волю, сепаратистом, терористом, партизаном, бойовиком.

Для кожного інформаційного жанру, поряд із загальними прийомами маніпулювання, існують і спеціальні. Телебачення, наприклад, для формування в глядачів відразливого почуття стосовно неугодних політиків використовує непривабливі ракурси їхнього показу або відповідним чином монтує зняті кадри. Для прихованого навіювання масам відповідних політичних ідей воно нерідко організує гучні розважальні шоу і т. д.

Сучасні маніпулятори вміло використовують закономірності масової психології. Так, один із широко розповсюджених і зовні необразливих маніпуляційних прийомів, так звана спіраль умовчання, полягає в тому, щоб за допомогою посилань на сфабриковані опитування суспільної думки або інші факти переконати громадян у підтримці більшістю суспільства бажаної маніпуляторам політичної позиції, у її перемозі. Це змушує людей, які дотримуються інших поглядів, із побоювання виявитися в соціально-психологічній ізоляції або якихось санкціях замовчувати про свою думку або змінювати її.

Маніпулювання широко використовується не тільки в тоталітарних і авторитарних державах, де часто метод діяльності ЗМІ домінує, а й у сучасних західних демократіях, особливо в партійній пропаганді і під час виборчих кампаній. Зараз жодна президентська або парламентська виборча кампанія в країнах Заходу і багатьох інших державах світу не обходиться без використання прийомів маніпулювання і реклами, що, тісно переплітаючись між собою, створюють у глядачів досить далекі від реальності уявлення про відповідного політика.

За мистецьки виготовленої ЗМІ блискучою рекламною упаковкою виборцеві важко буває розрізнити щирі ділові і моральні якості кандидатів, визначити їхні політичні позиції. Такого роду рекламно-маніпулятивна діяльність перетворює вибір громадян з вільного свідомого рішення у формальний акт, заздалегідь запрограмований фахівцями з формування масової свідомості.