82.Сутність і основні концепції зовнішньої політики.

Науковою думкою було запропоновано значну кількість відповідних аналітичних підходів і теоретичних моделей, зокрема: теорія політичного реалізму Г. Моргснтау. теорія миру і війни Р. Арона, теорія факторів К. Ранта, теорія міжнародного еквілібріуму (рівноваги) Дж. Ліскі. теорія світових систем И Галтунга. Найвідомішою і найвплнвовішою серед них стала концепція, або школа, політичного реалізму, що виникла в США у другій половині 40-х років як реакція на реалії «холодної війни». На тривалий період ця концепція стала домінуючою за впливом на зовнішньополітичні структури індустріальне розвинених країн Заходу, Серед її прихильників були не лише вчені, а й провідні політики, у тому числі 3, Бжс-зінськнй і Г, Кіссінджер. Загальновизнаним засновником школи політичного реалізму вважається Г. Моргентау. Вихідною в концепції політичного реалізму Є теза про те, що недосконалість становища у світі – це результат дії сил, закладених у недосконалій природі самої людини. Тому потрібно бути реалістом: не протистояти цим силам, а враховувати їх у політиці. Згідно з концепцією політичного реалізму найважливішим орієнтиром, який допомагає знайти раціональний шлях у сфері міжнародної політики, є інтерес. Причому якщо у сфері внутрішньої політики залежно від характеру і співвідношення політичних сил за гальки іі інтерес може бути різним, то в міжнародній політиці він виступає передусім і головним чином як національний інтерес. Будь-яка зовнішня політика має будуватися, спираючись на фізичну, політичну і культурну реальність, якою є нація. У світі, розділеному конкуренцією і боротьбою за владу різних суверенних націй, зовнішня політика будь-якої нації має забезпечувати задоволення її першочергової потреби, яка полягає в тому, щоб вижити. Всі нації відповідно до наявних у них можливостей прагнуть до одного – захисту своєї фізичної, політичної і культурної ідентичності перед загрозою зовнішнього нападу. Згідно з концепцією політичного реалізму суттю міжнародних відносин є боротьба за владу між суверенними державами, що прагнуть до глобального чи регіонального домінування.

83. Основні цілі і засоби здійснення зовнішньох політики держави.

Зовнішня (закордонна) політика (ЗП) – це діяльність певної держави за межами своїх нац кордонів. Вона виступає в ролі всезагального інтегратора держ інтересів і є лог продовженням внутр політики даної держави. Міжнар політика – ширше поняття, S-ми виступають вже не лише держави, а й різні міжурядові і неурядові орг-ції, політ партії, рухи. Головним у ЗВ є дяльність щодо узгодження дій та співпраці з партнерами й потенційними супротивниками.

В основі ЗП – нац. інтереси як інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства. Забезпечення нац. Інтересів - основне завдання ЗП будь-якої держави.Рівні ЗП інтересів: рівень головних інтересів – забезпечення безпеки й цілісності держави; рівень специфічних інтересів – наприклад, прагнення держави утвердити свій вплив у тих чи ін між нар орг-ціях, брати участь у розв’язанні регіон конфліктів, розвивати культ зв’язки з ін. державами тощо.

На основі ЗП інтересів визначаються цілі ЗПлітики. Цілі зумовлюються сусп-пол. ладом, формою держ. правління, типом політ режиму і т. д. Найголовніші цілі ЗП: забезпечення нац. безпеки держави, збільшення сили держави, зростання престижу та зміцнення нац. позицій держави.

Найважливішим способом здійснення зазначених функцій зовнішньої політики держави є дипломатія (контакти між державами і засоби їх реалізації).

Засоби здійснення ЗП держави:

1) військові: публічна демонстрація нових видів зброї, стратегічне концентрування військ на загрозливих напрямках...

2) економічні: використання ек. потенціалу Д для впливу на економіку й політику ін. Д (ліцензії, квоти, торгівля);

3) інформаційно-пропагандистські: з метою формування певного зовн іміджу даної Д, її міжн. престижу ;

4) політичні: диплом. стосунки на різних рівнях .