27. Демографічна структура населення України.

Населення, його соціальне самопочуття та розвиток є визначальною ознакою суспільства, основою могутності держави. Тому демографічна сфера завжди є об'єктом пильної уваги політиків та громадськості. В Україні сучасна демографічна ситуація викликає занепокоєння. Скорочення чисельності населення, зниження тривалості життя і народжуваності, від'ємне сальдо міграції стали характерними ознаками демографічної ситуації дев'яностих років.

Причини цього мають історичне коріння і накопичувалися протягом тривалого часу. За оцінками експертів, перша та друга світові війни, три голодомори (1921, 1932-1933, 1947 рр.), форсована індустріалізація, примусова колективізація, масові репресії 30-50-х рр., Чорнобильська катастрофа, затяжна системна криза 90-х рр. вкрай негативно вплинули на нормальний процес демографічної трансформації, призвели до помітних деформацій складу населення, передчасної смерті близько 16 млн. осіб. У поєднанні зі зниженням народжуваності ще в 60-х рр. це обумовило вичерпання демографічного потенціалу, що врешті-решт призвело до високого рівня старіння і депопуляції.

На відміну від економічно розвинених держав в Україні (як і в колишньому СРСР) з кінця 60-х рр. тривалість життя населення зазнавала хвилеподібних змін - періоди зниження смертності змінювалися її зростанням.

На якісний склад населення негативно вплинули міграційні процеси.

Таким чином перед Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України стоїть завдання опрацювати та затвердити вже у поточному році Комплексну програму активізації національної демографічної політики до 2025 р. Реалізація цієї програми має стати визначальним пріоритетом діяльності органів виконавчої та законодавчої влади як у центрі, так і на місцях. Особливо важливим є підвищення рівня наукових досліджень з актуальних проблем демографічної політики, їх кваліфіковане інформаційне забезпечення.

28. Соціально-економічна структура населення України.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ сторіччя українське суспільство, рухаючись до нової соціально-економічної системи в умовах загальної кризи й радикального економічного реформування, зіткнулось із загостренням багатьох соціально демографічних проблем, зокрема тих, що пов’язані з трансформацією соціального становища високоосвічених та професійно спроможних груп населення внаслідок різкого переструктурування суспільства. В ході формування нової суспільної моделі соціально-професійна структура населення стала однією з головних сфер кардинальних соціальних змін.

Перебіг економічної кризи, підвищення рівня безробіття і збільшення його тривалості, знецінення освіти, різке падіння добробуту населення в Україні у 90-і роки минулого століття супроводжувались зростанням чисельності маргінальних соціально-професійних груп, значними втратами інтелектуального потенціалу. Розпад старих соціальних спільнот і зв’язків, невизначено-розмитий стан соціальної структури цього періоду дозволяє, однак, констатувати притаманність їй антагоністичних рис, зумовлених різким

майновим розшаруванням, масовою низхідною соціальною мобільністю населення тощо.

Деяке поліпшення макроекономічної ситуації в країні з кінця 90-х років збіглося в часі з відносною стабілізацією основних параметрів зайнятості населення, призупиненням різкого падіння його життєвого рівня, з підвищенням навчальної активності молоді, початком формування більш сталих соціальних зв’язків. Однак і досі немає необхідної узгодженості між економічним зростанням і соціальною ефективністю реформування, а дія основних маргіналізуючих чинників в українському суспільстві і в поточному десятилітті лишається актуальною.