79. Оцінка ефективності розміщення підприємств і галузей господарчого комплексу

Однією з особливостей розміщення підприємств є територіальне їх сполучення з важкою індустрією, наприклад металургією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Будь-яка промисловість частіше за все є в тому або іншому територіальному комплексі як додаткова галузь (або галузі), що обслуговує, але може відігравати ще й районотвірну роль. Ключові фактори розміщення підприємств: споживчий, сировинний, забезпеченість трудовими ресурсами. Територіальна організація промисловості зумовлена перш за все впливом споживчого та сировинних факторів. Кожен із цих факторів діє по-різному — залежно від стадії виробництва та техніко-економічних особливостей тієї або іншої галузі. Окрім галузевого та споживчих факторів, велике значення має забезпеченість тієї або іншої території робочою силою. Підприємства первинної переробки сировини мають велику кількість відходів (до ЗО—40% ваги вихідної сировини) і тому тяжіють до сировинних баз. Наприклад, волокнисті культури обробляють у місцях їхнього виробництва, а тваринницька сировина піддається первинній переробці далеко від сировинних баз. Так, миття вовни можна здійснювати на шляху транспортування сировини за наявності водо- та паливопостачання. Розміщення виробництва шкіри може бути сполучене як з тваринницькою базою, так і з центром споживання м'яса. На розміщення промисловості великий вплив справляє науково-технічна революція. Це відбивається перш за все на концентрації виробництва, на зміні його сировинної бази. Натуральне волокно поступово витісняється хімічними волокнами. Велика кількість тканин виробляється з сумішей натуральних і хімічних волокон. У шкіряній промисловості значне місце займають штучні шкіри. Промисловість органічного синтезу як сировинна база для промисловості різко змінила умови розміщення її підприємств у окремих районах.

На відміну від первинної обробки сировини, виробництво готової продукції характеризується більш складним розміщенням. При виборі варіанту розміщення враховують сировинний, споживчий та трудові фактори. Головним виступає фактор трудових ресурсів, бо промисловість — найбільш працемістка галузь і разом з тим населення є споживачем готової продукції. Таким чином, райони, забезпечені трудовими ресурсами, масово споживають продукцію легкої промисловості та тим самим створюють сприятливі умови для розміщення її підприємств.

80. Регіон і адміністративно-територіальний поділ держави

Кожен регіон має свою специфіку, викликану спеціалізацією і рівнем технологічного розвитку окремих галузей як виробничої так і невиробничої сфери.

Регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діяльність регіону розкриває взаємозв’язок з іншими регіонами, що стверджує неможливість окремого без загального і навпаки, тобто регіон є самостійною структурою і водночас є залежним від держави.

Державно-територіальний устрій - це територіальна організація державної влади і держави, поділ її на складові (адміністративно-територіальний поділ) у межах державних кордонів (територій) на основі принципів: єдності й суверен­ності державної влади на всій території; територіальної ціліс­ності й недоторканності території (територіальне верховен­ство); принципу ієрархії державної влади (підпорядкованості нижчих державних органів вищим); поєднання системи дер­жавного управління з місцевим самоврядуванням; поєднання загальнонародних (державних) і регіональних потреб та ін­тересів; з метою найкращого управління державою, суспільст­вом та окремими регіонами, а також принципу поділу держав­ної влади на законодавчу, виконавчу і судову (для найвищих органів державної влади).

Економічні чинники стали найголовнішими в адміністративній організації території кожної країни. Центрами такої організації є великі населені пункти в яких концентрується політичний, науковий, культурний потенціал, який в поєднанні з економічним і соціальним потенціалом формує єдину адміністративно-господарську систему у визначених законодавством межах.

Україна поділена на 24 адміністративні області і одну автономну республіку, які мають свої регіональні господарські системи, органи управління і бюджети. Проте вони мають складні економічні та соціальні проблеми, які потребують швидкого вирішення.

1. Відсутність цілісної та науково-обгрунтованої концентрації перспективної національної і регіональної економічної політики;

2. Не визначено національні специфіки трансформації економічної системи та її територіальних модифікацій;

3. Відсутність децентралізації управління держави економічними процесами в регіонах, регіоналізації бюджетної системи.

4. Далеко неоднозначним є бачення реальних шляхів інтеграції економіки України у світовий економічний простір, лібералізації міжрегіональних економічних відносин.