128. Екологічний моніторинг: поняття і національні особливості.

Державна система екологічного моніторингу — це система спостережень, збирання, обробки, пере­давання, збереження та аналізу інформації про її стан довкілля, прогнозування його змін і роз­робки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Проведення моніторингу регламентується екологічним законодавством України за такими напрямами:

1. Ґрунти (Земельний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни від 20 серпня 1993 р. № 661 "Про затвердження Положення про моніторинг земель"):

2. Води (Водний кодекс України, постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 815 "Про затвердження Порядку здійснення державного моніторингу вод"):

3. Атмосферне повітря (закон України "Про охорону атмосферного повітря", постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 1999 р. № 343 "Про затвердження Порядку організації та проведення моніто­рингу в галузі охорони атмосферного повітря"):

4. Біологічні об'єкти (закони України "Про тваринний світ", "Про рос­линний світ", Конвенція про охорону біологічного різноманіття):

5. Надра (закон України "Про Державну геологічну службу України"):

6. Відходи (закон України "Про відходи", "Про затвердження Положен­ня про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією"):

7. Небезпечні природні явища та техногенні аварії (закон України "Про гідрометеорологічну діяльність", указ Президента України "Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи", поста­нова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 1999 р. № 2303 "Про створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань над­звичайних ситуацій"):

8. Об'єкти підвищеної небезпеки (закони України "Про об'єкти підвище­ної небезпеки", "Про перевезення небезпечних вантажів", постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку"):

129. Державне регулювання природокористування.

Всі важелі народногосподарської природозахисної системи становлять єдине ціле і доповнюють один одного. Водночас кожен із них має самостійні функції, розв’язує певне коло завдань і, залежно від рівня сформованості, стимулює або гальмує роботу системи в цілому.

Правовий і нормативний механізм здійснюється у формі загальнодержавного законодавства, а також стандартизації. Саме правове регулювання природокористування є одним із основних важелів управління цим процесом. До правових основ охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування належить система державних заходів, що її закріплено у праві та спрямовано на збереження й відновлення природних ресурсів і поліпшення умов, необхідних для життя людини і розвитку матеріального виробництва. До системи права у сфері раціонального природокористування входять: - правове регулювання, збереження й відновлення природних ресурсів; - державний і громадський контроль за виконанням вимог охорони природи і раціонального природокористування;

- юридична відповідальність правопорушників.

Сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єднаних спільністю об’єкта, предмета, працівників і мети правової охорони природи, утворює природоохоронне законодавство.

Як первинний документ під час вирішення питань про застосування юридичної відповідальності використовується акт про порушення правил охорони природи. У сфері навколишнього середовища здебільшого застосовуються чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова й дисциплінарна.

Існують певні форми законодавства, в тому числі й природоохоронного; зокрема, такими є нормативні акти, що містять норми права з охорони природи і раціонального природокористування. Вони розділяються на закони і підзаконні акти.

Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища розглядається в розділі 10, де сформульовані безпосередньо економічні та фінансові заходи щодо охорони навколишнього природного середовища (Стаття 41,42). Обґрунтовується плата за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, за погіршення якості природних ресурсів на основі нормативів плати та лімітів використання, викидів і скидів (Стаття 43-45). Крім цього, розглядаються питання розподілу платежів, створення фондів охорони навколишнього природного середовища, стимулювання, екологічного страхування.