56. Концепція сталого розвитку: передумови та мета створення.

Сталий ро́звиток— загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов`язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Концепція сталого розвитку фактично пропонує новий підхід до проблеми світоустрою. Цей підхід передбачає суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя, зокрема, в політичній, на всіх рівнях організації людських спільнот. У зв’язку з переходом до сталого розвитку перед політичною системою постають нові складні цілі і завдання, які потребують певної її трансформації. Так, сталий розвиток ставить на порядок денний політичних інститутів (національного і глобального масштабів) проблеми, що пов’язані із досягненням балансу між необхідністю глобального управління і збереженням державного суверенітету, пошуком ефективних методів розв’язання глобальних і локальних проблем, знаходженням нових форм міжнародного співробітництва, з’ясуванням відповідності тих чи інших моделей політичних трансформацій ідеалам та цілям сталого розвитку, пошуком оптимальної системи прийняття рішень тощо.

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина – господарство – природа. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Це ідея рівноправ’я всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи. Сталий розвиток – це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. 57. Основні напрями державної політики щодо забезпечення стійкості розвитку населених пунктів.

Найважливіші економічні регулятори з боку держави: грошово-фінансові(норма обов’язкових резервів, ставка міжбанківського кредиту, операції НБУ с цінними паперами держави); податкові фактори ( види і ставки податків, об’єкти оподаткування, пільги); цінова політика на внутрішньому і зовнішньому ринках; норми амортизаційних відрахувань;прискорена амортизація; квоти і ліцензії; дотації і субсидії.

Не менш важливими є адміністративні методи регулювання, які відображають національні інтереси держави, зокрема: використання національного багатства, в тому числі природних ресурсів; геополітичні та економічні проблеми регіонів;

СЕЗ- Головне їх завдання — активізація господарської діяльності на певній території. За допомогою СЄЗ можна формувати умови для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.

Види СЄЗ: Функціональні — Технопарк — технологічний центр з невеликою кількістю підприємств з новітніми технологіями, які виконують закази, щодо створення нових розробок. Технополіс — наукоємкі виробництва, які об’єднані с науко-дослідними та учбовими центрами, тобто інтеграція науки і виробництва. 2.Комплексні — функціонують на основі залучення іноземних інвестицій. 3.Звонішньоторгівельні — забезпечують додаткові валютні надходження.

До прямих методів належать: державні капіталовкладення; дотації, субсидії; регулювання цін та заробітної плати; фінансування через спеціальні фонди розвитку і бюджетів різних рівнів; державні контракти;державні замовлення.

До непрямих методів належать:грошово-кредитна політика ( ГКП);

амортизаційна політики; стимулювання територіального розвитку через фонди економічного і соціального саморегулювання; стимулювання виробництва через формування в них фондів економічного і соціального саморозвитку.