130. Ринкові методи регулювання природокористування.

Економічні методи управління процесом природокористування належать до найпоширеніших у світовій практиці. Це — платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів і скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіональних екологічних фондів. Одним із найголовніших економічних методів є плата за ресурси. Науковою основою для визначення розмірів такої плати служить їх економічна оцінка, в основу якої покладено диференційну ренту.

131. Екологічні проблеми урбанізованих територій.

Сучасні великі міста -- це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

132. Основні екологічні проблеми Харківської області.

Харків — велике сучасне місто, один з найбільш розвинутих промислових центрів України. Місто займає площу 306,0 км², чисельність населення становить 1,46 млн. чол., а райони Харкова відповідають за кількістю жителів невеликим містам (від 100 до 300 тис. чол.). У галузевій структурі промислового комплексу провідна роль належить машинобудуванню та металообробці, електроенергетичній, паливній, харчовій та медичній промисловості, добре розвинуті деревообробна, поліграфічна та хімічна галузі, місто має розвинену будівельну базу.

Екологічний стан міста характеризується як стабільно напружений, хоча спад виробництва частково стримують наро­стання негативних процесів деградації навколишнього природного середовища.

За масштабами забруднення навколишнього природного се­редовища Харків посідає 15-17 місце в Україні.

Найвагоміші чинники антропогенного наван­таження на довкілля:

• значне зростання кількості автомобільного транспорту при надзвичайно низьких екологічних параметрах автомобілів, що спричинило збільшення шкідливих викидів в атмосферу. Це обумовило те, що автомобільний транспорт став найнесприятливішим фактором стану атмосферного повітря міста;

• накопичення мулового осаду, що утворюється на очисних каналізаційних спорудах міста та складується на мулових полях фільтрації, виводить з обігу 126 га міських земель (мулові поля є екологічно небезпечними, бо призводять до забруднення: атмосферного повітря — пилом та парниковими газами (метан, метилмеркаптан), підземної гідросфери — фільтратом);

• більше 80 % забруднень, що надходять у водні об'єкти, і перш за все річки, припадає на неочищений поверхневий стік з території міста. Це призвело до замулювання русел, забрудненню вод, порушенню гідрологічного режиму та технічного стану річок;

• відсутність сучасних підприємств із переробки побутових і промислових відходів призвела до накопи­чення на території міста значної кількості відходів.

Не менш значними є проблеми покращення стану зеленої та лісової зон Харкова, їхнього захисту від впливу фізичних факторів. Це особливо важливим через те, що місто зростає за рахунок ущільнення міської забудови.

133. Вплив виробничих підприємств на навколишнє середовище. \

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля є:

- застаріла технологія виробництва та обладнання;

- високий рівень концентрації промислових об'єктів;

- несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

- відсутність належних природоохоронних систем;

- відсутність належного правового та економічного механізмів;

- відсутність належного контролю за охороною довкілля.