Головні поняття

МЕРКАНТИЛІЗМ — політика регулювання зовнішньої торгівлі, коли експорт товарів перевищує імпорт.

ЕКСПОРТ — вивіз вітчизняних товарів.

ІМПОРТ — ввіз іноземних товарів.

Дати

1707—1708 рр.— Селянська війна під проводом Кіндрата Була-віна.

1721 р.— проголошення Петра І російським імператором.

Запитання

1. Які зрушення мали місце в економічному розвитку Росії до середини XVIII ст.? Як розвивалося мануфактурне виробництво? Завдяки чому і як зростали обсяги російської торгівлі?

2. Розкажіть про Селянську війну під проводом Кіндрата Булавіна.

3. Які реформи здійснив Петро I в державному управлінні?

4. Чи було, на вашу думку, створення колегій прогресивнішим за існу-вання приказів?

5. Коли Петра I проголосили імператором? Які наслідки мала ця подія?

6. Завдяки чому і як відбувалося становлення Російської імперії?

Внутрішня і зовнішня політика російської імперії в другій чверті XVIII ст.

У січні 1725 р. помер перший російський імператор Петро I. Він не залишив після себе наступника, і за престол почалася жорстока боротьба дворянських угруповань. Друга чверть XVIII ст. увійшла в історію Росії як «епоха двірцевих переворотів».

Відразу після смерті Петра I в боротьбу за владу включилися не тільки його найближче оточення, а й родовиті аристократи на чолі з князем Д. Голіциним. Останні обстоювали кандидатуру внука Пет-ра I, сина страченого царевича Олексія Петра II. Поки Сенат вирішу-вав, кому передати трон, Преображенський і Семенівський полки підтримали дружину Петра I. Так імператрицею було проголошено Катерину I (1725—1727 рр.). За часів її правління створено Верхов-ну таємну раду з широкими повноваженнями, що обмежували цар-ську владу. Фактичним правителем країни був Олександр Менши-ков. Щоб зміцнити свій вплив у державі, він спробував одружити царевича Петра на своїй дочці. Але його випередили Долгорукі. Після смерті Катерини I Меншикова було усунуто з усіх постів, поз-бавлено величезного багатства і разом із сімейством заслано до Сибіру.

Наступним імператором проголосили Петра II (1727—1730 рр.). Схильності до державних справ він не виявляв і країною керували верховники-князі Долгорукий і Голіцин. Вони почали готувати ве-сілля молодого царя. Увесь двір переїхав до Москви, де мала відбу-тися його коронація. Але Петро II захворів на віспу й помер. У Росії знову загострилася проблема престолонаслідування.

Незабаром верховники вирішили передати російську корону не-бозі Петра I, дочці його старшого брата — Анні Іванівні, але за умо-ви, що вона підпише складені ними документи — так звані секретні «кондиції». Анна підписала їх, погодившись на обмеження самодер-жавної царської влади. Невдовзі про «кондиції» стало відомо широ-ким колам дворянства. Обурившись, імператриця публічно розірва-ла документи і кинула їх на підлогу. Верховники були заарештовані, а їхні сім’ї, позбавлені чинів і майна, вислані до Сибіру. Так в Росії було збережено абсолютизм.

Діставши необмежену владу, імператриця Анна Іванівна (1730—1740 рр.) відразу роспустила Верховну таємну раду, а згодом ство-рила Таємну канцелярію, що мала наглядати за «словом і ділом». З цього часу всі виступи проти Анни нещадно каралися. Смертні ви-роки оголошували один за одним. Проте фактичним правителем дер-жави був її фаворит герцог Е. Бірон. З його участю всі найважливіші посади обіймали іноземці, насамперед німці. Наприкінці свого прав-ління Анна Іванівна призначила спадкоємцем Івана Антоновича, си-на своєї небоги Анни Леопольдівни. Йому було всього кілька міся-ців, коли його проголосили імператором Іваном VI (1740—1741 рр.). Фактичні правителі змінювалися один за одним.

Незабаром дочка Петра I, принцеса Єлизавета, при підтримці гвардії здійснила державний переворот. Вона пообіцяла повернутися до політики свого батька і була проголошена імператрицею Єлиза-ветою Петрівною (1741—1761 рр.). Цариця не дуже цікавилася по-літикою, а всі державні справи вели від її імені улюбленці. Особ-ливим впливом при дворі користувався її фаворит Олексій Розумов-ський.

Росія взяла активну участь в Семилітній війні (1756—1763 рр.) на боці Франції, Австрії, Швеції і Саксонії. Їх супротивниками були Пруссія та Англія. Улітку 1757 р. російська армія вступила в Східну Пруссію і невдовзі біля містечка Гросс-Егерсдорф вперше розбила пруссаків. У 1758 р. росіяни захопили Кенігсберг, що примусило прусського короля Фрідріха II (1740—1780 рр.) направити проти них свої основні сили. Проте в серпневих битвах поблизу Цорндор-фа в 1758 р. і біля Кунерсдорфа у 1759 р. прусська армія була роз-бита. У 1760 р. росіяни вступили у Берлін, а наступного року оволо-діли фортецею Кольберг.

Виснажена війною Пруссія готова була скласти зброю, а її ко-роль подумував про зречення від престолу. Здавалося, вже ніщо не врятує Фрідріха II. Але прийшла несподівана звістка з російської столиці: померла імператриця Єлизавета Петрівна.

Наступним імператором став Петро III (1761—1762 рр.), який дуже ідеалізував прусського короля. Саме він припинив воєнні дії і в 1762 р. уклав із Фрідріхом II мирний договір. Росія безплатно повер-нула усі відвойовані в нього землі. А незабаром антинаціональна по-літика Петра III призвела до державного перевороту, що сприяв приходу до влади його дружини Катерини II (1762—1796 рр.).

Дати

1725—1762 рр.— «епоха двірцевих переворотів».

1741—1761 рр.— правління імператриці Єлизавети Петрівни.

1756—1763 рр.— Семилітня війна.