Запитання

1. Що таке «епоха двірцевих переворотів»?

2. Для чого було створено Верховну таємну раду?

3. Як повелися верховники після смерті Петра II? Чому їхній план заз-нав невдачі?

4. Що ви знаєте про правління Анни Іванівни?

5. За яких обставин прийшла до влади Єлизавета Петрівна?

6. Розкажіть про участь Росії в Семилітній війні.

Завдання до теми

1. Використовуючи підказки, вкажіть основні реформи Петра І:

   губернії
   Сенат
   колегії
   «Табель про ранги»

2. Розмістіть історичні події в хронологічній послідовності:

заснування Санкт-Петербурга;

початок «великого посольства» до Європи;

взяття Азова;

проголошення Петра I імператором;

початок наступу військ Карла XII на Москву;

Прутський мир;

проголошення царями Івана V і Петра І;

запровадження «Табеля про ранги»;

спроба перевороту царівни Софії;

Полтавська битва.

дата	подія
1682 р.
1689 р.
1696 р.
1697 р.
1703 р.
1706 р.
1709 р.
1711 р.
1721 р.
1722 р.

Тема 14 німецькі держави у XVIII ст.

Серед німецьких держав у XVIII ст. насамперед виділя-лася Бранденбурзько-Прусська, вплив якої на інші поступово зростав.

Після Тридцятилітньої війни Німеччина залишилася роздробле-ною країною. У ній налічувалося понад 300 великих і дрібних кня-зівств, 51 незалежне імперське місто і близько 1,5 тис. дрібних ри-царських володінь (передусім у Швабії і Франконії). Усі німецькі території тільки формально були об’єднані в «Священну Римську імперію» германської нації на чолі з імператором, якого обирали зде-більшого з династії австрійських Габсбургів, і влада його була сим-волічною.

Вестфальський мир 1648 р. гарантував усім німецьким волода-рям суверенітет (тобто політичну незалежність і самостійність у внутрішній і зовнішній діяльності), недоторканість їхніх володінь, а кожному з них надавав право за власним бажанням укладати дого-вори і союзи з будь-якими державами. За таких умов через деякий час утвердився дрібнодержавний абсолютизм окремих правителів, що не тільки посилював, а й закріплював політичну роздробленість Німеччини.

У XVII—XVIII ст. виникає і розвивається мануфактурне вироб-ництво, зокрема в металургійній і сукняній промисловості. Своєрід-ним текстильним центром Німеччини стає Берлін. Важливі зрушен-ня відбулися в сільському господарстві, де провідну роль відіграють великі поміщицькі (юнкерські) господарства, засновані на панщині. Найбільшого поширення вони набули в східних німецьких держа-вах, насамперед у Бранденбурзі і Пруссії. Звідти надходили великі поставки пшениці, жита, ячменю і худоби в Англію, Голландію, Швецію.

Особливого піднесення в німецькому світі набуває Бранденбур-зько-Прусська держава, якою правила династія Гогенцоллернів. Першим володарем, котрий забезпечив високий рівень її розвитку, був «великий курфюрст» Фрідріх Вільгельм I (1640—1688 рр.). Саме він звільнив свою державу від васальної залежності від Польщі в 1658 р. За часів його правління прокладали нові шляхи, канали, бу-дували бранденбурзький флот, було заведено пошту. У 1685 р. через три тижні після відміни Нантського едикту він видав Потсдамський едикт про віротерпимість, дозволивши кальвіністам переселятися на територію його держави. Наступний курфюрст Фрідріх І (1688—1713 рр.) в 1700 р. став першим прусським королем. Виступаючи як опікун науки і мистецтва, він заснував у Берліні наукове товариство й мистецьку академію.

Про подальший розвиток держави дбав його наступник — ко-роль Фрідріх Вільгельм ІІ (1713—1740 рр.). Найпершим обов’язком володаря він вважав ощадливість. Свій двір обмежив найнеобхідні-шими потребами. Його королівський обід складався з найпростіших страв, а дружина і доньки мусили займатися домашньою працею. Король працював самовіданно і вимагав такого ж ставлення до державних справ від своїх міністрів та всіх урядовців.

Фрідріх Вільгельм II особливо дбав про своє військо, запрова-дивши найсуворішу муштру. Він захоплювався високими на зріст солдатами, з яких складалася його особиста гвардія. До науки і мис-тецтва ставився байдуже, але в 1717 р. впровадив обов’язкове зага-льне навчання, створив багато народних шкіл і дбав про освіту вчи-телів.

Розвивалася й німецька культура, що дала світові багато яскравих особистостей. Недарма XVIII ст. ще називають часом Німецького Просвітительства. Серед найвидатніших його представників були Готфрід Вільгельм Лейбніц, Іммануїл Кант, Готгольд Ефраїм Лессінг і Йоганн Себастьян Бах.

Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646—1716 рр.) — німецький уче-ний, який відзначався глибиною знань з права, історії, теології, ма-тематики, природничих наук тощо.

Іммануїл Кант (1724—1804 рр.) — найвизначніший німецький філософ XVIII ст. У своїх творах, зокрема «Критиці чистого розу-му», він визначив межі людського пізнання, одночасно шукаючи основи, на які спираються мораль, право, естетика тощо.

Готгольд Ефраїм Лессінг (1729—1781 рр.) — один з перших німецьких письменників; найбільшу популярність здобув своїми ес-тетично-критичними творами. Відомі також його драми і поетичні збірки.

Йоганн Себастьян Бах (1685—1750 рр.) — композитор, був чудовим органістом в одній із церков Лейпціга. Його творам прита-манні народність, глибина й велика сила почуттів, динамічність.