2.5 Святоотецьке тлумачення чудесного зрошення руна Гедеона (Суд. VI)

Святі отці вказують на прообразне значення чудесного зрошення руна. У першому випадку роса була на руні, а вся земля залишалась сухою. Це означало, що спочатку Ізраїль насолоджувався милістю Божою, тоді як вся земля була сухою і спраглою від безплідної спеки поганського марновірства. В другому випадку земля була вкрита росою, а руно залишалось сухим. Це означало, що коли роса віри висохла в серцях юдеїв, котрі відвернулись від джерела життєдайної води – Христа, поганські народи, прийнявши слово Євангелія, стали причасниками благодатних дарів Святого Духа. Таким чином, уся земля зросилася росою віри і духовних дарів через євангельське благовістя. Отже руно прообразувало єврейський народ, суха земля – поганський світ, а роса – всеоживляючу благодать Божу (бл. Августин, бл.Феодорит Кирський та ін.).

Інші екзегети вбачають у цьому чудесному знаменні прообраз Боговтілення. Пресвята Діва Марія, подібно руну, прийняла в себе Небесну Росу – Христа; а весь поганський світ, що лежав у тлінні і сухості, з приходом Спасителя зросився росою благодатних дарів Божих (Ориген, бл. Єроним, канон Богородиці).

2.6 Обітниця судді Ївтаха та її виконання

( Суд. ХІ, 30 – 40 )

За дарування перемоги над аммонитянами суддя Ївтах обіцяє принести Богу в цілопалення те, що першим вийде з дверей його дому йому назустріч. Зустрічати переможця вийшла його єдина донька.

В древності свв. отці одностайно з юдейським переданням та істориком Йосифом Флавієм тримались думки, що дочка Івтаха була дійсно принесена Господу в цілопалення (наприкл. св. Ін.Злат., Обозрение Книги Судей, Твор., Т.6, С.637). Однак у новітні часи дослідники цього питання намагаються пояснити обітницю Івтаха як духовну жертву, вважаючи, що донька судді була посвячена на служіння Богу при скинії, на служіння, яке відповідало її статі і назавжди залишилась дівою.

Необдуманість і нерозумність обітниці Івтаха очевидна. Він не повинен був ні давати її, ні тим більше виконувати (бл. Августин, бл. Єроним). І все ж суддя не відступив від своєї обітниці, бажаючи догодити Богові, як Авраам, принісши Йому в жертву найдорожче. Якщо ж обітниця Господу була дана, ізраїльтянин повинен був обов’язково виконати її і Івтах залишився вірний своєму слову ( Бут. ХХІІ, 1–19; Числ. ХХХ,3; Пс. LXV, 13–14).

Згадка про те, що дочка Івтаха “оплакувала дівування своє” і “не пізнала мужа” (Суд. ХІ, 38–39) лише підкреслює її трагічну долю. Вона назавжди втратила честь стати матір’ю, що вважалось за велике нещастя у єврейських жінок. Дочка повністю поділяє релігійні погляди батька, що посилює почуття великої трагедії. Автор книги тут лише засвідчує про трагічну подію, але сам не схвалює вчинок Івтаха.

Запитання до теми:

Які тлумачення чудесного зрошення руна існують у святоотцівському наслідді?

У чому полягала обітниця судді Ївтаха?

Вкажіть на різні погляди щодо питання: яким чином ця обітниця була виконана.

Рекомендована літератури:

Марусяк М.,прот.Біблійна історія Старого Завіту. – Чернівці, 2001.

2.7 Релігійний та моральний занепад Ізраїля. Ідолопоклонство в домі Михи Єфремлянина. Культ коліна Данового

Релігійно-моральний занепад Ізраїля змальований на прикладі двох епізодів, якими закінчується книга Суддів (ХVII – ХXI). З цих прикладів видно, які дикі звичаї панували в цей безвладний, анархічний час.

В коліні Єфремовому жив якийсь Миха, котрий вкрав у своєї матері тисячу сто шекелів срібла. Мати прокляла невідомого їй злодія. А син, злякавшись прокляття, визнав свою вину і повернув гроші. Суєвірна мати витратила ці гроші на виготовлення литого та різбленого бовванів і поставила їх в домі, який став внаслідок цього святилищем, божницею. Щоб довершити подобу святилища, Миха робить ефод і терафими та самовільно посвячує одного зі своїх синів на священика. Однак розуміючи беззаконність свого вчинку, він скористався для цієї мети одним бродячим молодим левитом з Віфлеєму юдейського, що ходив у пошуках засобів існування. Миха найняв його служити собі в якості священика за одяг, харчування та річну плату. І тут трапилось синам Дановим проходити у пошуках нових земель. Коліно Дана завжди було малим і не могло відвоювати відведену йому землю у филистимлян, які повністю відрізали їх від приморської рівнини і витіснили в гори. Становище данитян було настільки нужденним, що значна їх частина змушена була шукати нові землі на півночі Палестини. Зайшовши одного разу до Михи, вони вкрали його ідолів і переманили до себе молодого левіта. Потім, завоювавши місто Лаїш, перейменоване ними на Дан, зробили з бовванів Михи своє святилище, яке набуло всезагального для коліна Дана значення. Таким чином, у данитян утворився самостійний культ, відмінний від законного богослужіння в Шіло. Цей культ існував до часів полону ковчегу Завіта Господнього филистимлянами ( 1 Цар. IV, 22) в усі часи перебування скинії Мойсея в Шіло ( порівн.: 1 Цар.І, 3 і далі).