Археологічна примітка

Гів’а у Веніаміновому коліні була рідним містом царя Саула. У 1922 році американський археолог Олбрайт знайшов руїни цього стародавнього міста. Розкопки виявили, що це була досить могутня, важко доступна фортеця. Серед руїн було знайдено велику кількість бронзових наконечників для стріл, пращі та інше військове знаряддя. Встановлено, що руїни ці належать до другої половини ХІ століття до Р.Х., тобто до періоду царювання першого ізраїльського царя.

Запитання до теми:

Обставини народження пророка Самуїла.

Покликання Самуїла до пророчого служіння.

Як Біблія характеризує синів Самуїла та ставлення пророка до вимог народу щодо царської влади?

Що стало головною причиною встановлення в Ізраїлі монархії?

На які принципи повинна була опиратись Ізраїльська монархія?

На які періоди можна умовно поділити життя царя Саула?

Рекомендована література:

Лопухин А. Библейская история Ветхого Завета. – М., 1990.

4.8 Саул у Аендорської чарівниці (1Цар. XXVIII, 3 – 25). Святоотецьке тлумачення

Святоотоцьке тлумачення на це місце з Біблії має три точки зору:

Прихильники першої з них: святитель Димитрій Ростовський і митрополит Філарет (Дроздов) – стверджують, що душа праведного Самуїла була не підвласна темній силі чарівниці, а тому являвся в образі пророка диявол, що гадає про майбутнє (Діян.XVI, 16).

Однак ще в Старому Завіті існувало переконання, що “Самуїл пророкував і після смерті” (Сирах XLVI, 23). З цим погоджуються святий Амвросій Медіоланський і блаженний Феодорит. Вони вважають, що з’явилась справді душа пророка Самуїла, але не під дією чарівниці і темних сил, а за особливим Божим промислом.

Третя точка зору належить св. Юстину Філософу, Оригену, св. Анастасію Антіохійському (VI ст.). Так як душа пророка знаходилась у шеолі (як і душі всіх людей до Викупительної жертви Спасителя), над котрим володарював диявол, то у видінні з’явився сам Самуїл; але, звичайно, відбулось це не без волі Божої.

Усі три погляди на цю подію зходяться в тому, що все, що відбувалося у чарівниці, відбувалося за промислительною дією Божою і над усіма цими подіями диявол не мав ніякої влади.

Рекомендована література:

Св. Иоанн Златоуст. Три беседы о Давиде и Сауле // Избранные творения. Беседы на книгу Бытия в 2-х тт. – М., 1993.

5. Друга книга царств

Книга містить 24 розділи і є єдиним цілісним твором про царювання Давида.

Умовний поділ книги на частини:

1. I – IV розд. Семилітнє царювання Давида в Хевроні над коліном Юдиним.

2. V – X розд. Блискучий період панування Давида над усім Ізраїлем.

3. XI – XVIII розд. Гріхопадіння Давида. Порушення благоденствія і миру в царстві.

4. XIX – XXIV розд. Повернення Давида в Єрусалим, відновлення порядку і законної влади в Ізраїлі.

5.1 Гідність Давида як царя і богонатхненного письменника

В священній старозавітній історії особистість царя і пророка Давида займає особливе місце. Молодший син віфлеємлянина Єссея, Давид був вибраний Богом за царя над Ізраїлем замість Саула і помазаний Самуїлом задовго до початку свого царювання. Обдарований від Бога тілесною красою і різними талантами, в помазанні Давид отримав особливу благодать Божу, яка завжди зміцнювала і захищала його в служінні, повному скорбот і випробувань.

Юний Давид відрізнявся хоробрістю, живою вірою і надією на Бога. Завдяки своїм музикальним здібностям, красі і іншим якостям, був узятий до царського двору, щоб грою на музичних інструментах заспокоювати схвильований дух царя Саула. “ І прийшов Давид до Саула, та й став перед ним. І той сильно полюбив його, і він став йому зброєношею ” (1 Цар. XVI, 21). Але на початку війни з филистимлянами Давид, очевидно, повернувся до пасовищ свого батька, де пас батьківські отари ще хлопчиком. Прийшовши до військового табору ізраїльтян, Давид побачив велетня Голіафа, визвався до бою з ним і вбив його. Здобувши всенародну любов і славу, він повертається до царського двору і стає головнокомандуючим ізраїльського війська. Ненавість і заздрість царя Саула змусила Давида втікати і довгий час переховуватись у пустелі та печерах від переслідувань царя; і врешті – решт він утікає до филистимлян. Смерть Саула і Йонафана відкрила йому дорогу до престолу Ізраїля.

Вдруге Давид був помазаний царем над Юдиним коліном у Хевроні (2 Цар. ІІ, 4), де він царював сім років. Після смерті сина Саула Іш-Бошета весь Ізраїль визнав Давида царем над собою і він був помазаний втретє.

Після підкорення Єрусалиму Давид зробив його столицею всього Ізраїля, він урочисто переніс сюди ковчег Завіту, піклувався про впорядкування богослужіння, що сприяло зміцненню духовної єдності ізраїльського народу. Давид розширив межі свого царства від Червоного моря на заході, і до річки Євфрат на сході (2 Цар. VIII). Його військовий досвід і вміння передбачати події не дозволяли ворогам нападати зненацька. Велика кількість військової здобичі збагатила царство і народ. Усі ці обставини дозволяли цареві розпочати побудову величного храму, але Господь доручив цю справу його синові Соломону (2 Цар. VII).

Давид не був вільний від спокус, і в своєму житті впадав у тяжкі гріхи. Біблія не приховує негідний вчинок царя зі своїм вірним слугою хіттеянином Урією та його дружиною Вірсавією; говориться також про Господнє покарання за цей гріх і про те, що Давид, виявивши глибоке покаяння, отримав прощення від Бога (2 Цар XI-XII; Пс. L). З цього часу Бог відвідує його постійними випробуваннями. В своїй сім’ї він бачив розлад, негідні вчинки близьких йому людей та кровопролиття. Бунт Авесалома (2 Цар. XV), Шеви (2 Цар. ХХ), Адонії (3 Цар. І), голод, моровиця, що вразили народ, - усе це стало важким випробуванням для Давида.

Підготувавши все необхідне для побудови храму, і заповівши Соломону “стерегти накази Господа Бога свого, щоб ходити Його дорогами” (3 Цар. ІІ,3), Давид мирно упокоївся на 40-му році свого царювання над Ізраїлем.

Давид був одним з небагатьох ізраїльських царів, що стояли на висоті свого служіння. Правосуддя і страх Божий були одними з головних принципів його царювання. Псалом 100, написаний царственним пророком найкраще засвідчує це. Володіючи необмеженою царською владою, Давид завжди узгоджував свої вчинки з постановами закону Божого. Священний письменник говорить, що Давид був вірним у званні “помазанника Бога Якового”(2 Цар. ХХІІІ,1). Серед сучасних йому поганських східних деспотів, тиранів, до яких багато у чому став подібний Саул, Давид вирізнявся істинним і нелицемірним благочестям.

Особлива шана належить святому царю Давиду, як богонатхненному письменнику. “Солодкий піснетворець Ізраїля” (ІІ Цар. ХХІІІ,1), – так його з любов’ю називає біблійний автор. Богонатхненні псалми царя Давида стали основою православного богослужіння. Ось як про значення псалмів у житті християнина пише св. Василій Великий: “Чому тільки не можна навчитись з псалмів? Чи не усвідомиш від них велич мужності, суворість справедливості, чистоту цностливості, досконалість мудрості, образ покаяння, міру терпіння і все, що тільки не назвеш? Тут є досконале богослів’я про майбутнє пришестя Христове у плоті, надія воскресіння, страх покарання, обітниця слави, откровення таїнств. Все немов у великій і загальній скарбниці зібрано в Книзі Псалмів”.

До Давида священні пісні і гімни не мали систематичного вжитку за богослужінням, хоча й нам відомі такі древні твори, як “Пісня Мойсея при переході через Червоне море”, “Пісня Девори і Варака”, “Пісня Анни”, народні гімни з книги Праведного. Давид запровадив у богослужінні постійний спів, що супроводжувався грою на музичних інструментах. У своїй пісенній творчості Давид постає не лише як талановитий співак та цар, але й як пророк. Усе життя Давида зображено в його псалмах. Будучи родоначальником Месії по плоті, цар Давид своїм життям немов таємно передзображає життя Спасителя. Починаючи говорити про себе, Давид часто надихається до пророчого споглядання іншої, більш високої Особистості, аніж його власна і “бринить добрим словом серце царя”, про Того, Хто “кращий від людських синів”(Пс. ХLІV,3). Церква вчить, що всі ці натхненні слова стосуються Месії, Спасителя. Так, наприклад, каючись у гріхах, Давид змальовує в своїх псалмах образ страждальця, беззаконня котрого перевищили голову його, і тяжіють над ним великим тягарем. Той, хто називає себе у псалмі “убогим і знедоленим”, служить таємничим прообразом Сина Божого, на Котрого Отець Небесний поклав тягар гріхів усього людства. Страждання Давида – прообраз страждань Христа Спасителя (Пс. ХХІ). Перемога Давида над ворогами – прообраз перемоги Спасителя (Пс. ІІ, 7 – 9; ХVІ, 9 – 11) над смертю і дияволом.

Запитання до теми:

Вкажіть на особливо важливі моменти з обставин обрання Давида на царство. Чому цим обраним став саме наймолодший син Єссея?

Які особливі риси характеру Давида виявились під час його переслідування з боку Саула?

Рекомендована література:

Толкования Библия А. П. Лопухина – (коментар до Другої книги Царств)