13. Книга Юдиф Назва і поділ книги

Книга отримала свою назву за іменем головної діючої особи — Юдиф (євр. “Ієгудит” – та, що хвалить).

Книга поділяється на дві частини: в першій (І–VII розділи) міститься описання перемог Олоферна, полководця Навуходоносора і осада рідного міста Юдиф — Ветулії; в другій частині викладається подвиг Юдиф (VІІ–ХVІ розділи).

13.1 Перемоги Олоферна і облога Ветулії.

І–VІІ розділи

Навуходоносор, який царював над ассирійцями в Ніневії (І, 1), розпочинає війну проти Арфаксада, царя Мідії і закликає до участі в ній усі підкорені йому народи, у тому числі Палестини (І, 6-9). Після перемоги над Арфаксадом Навуходоносор вирішив покарати тих, хто не підкорився його наказу (ІІ, 1-3). Проти народів заходу був відряджений головний полководець царя Олоферн, який спустошив багато земель (ІІ, 21; ІІІ, 8) і дійшов до Ездрилонської долини. Тут він зупинився на цілий місяць, плануючи наступ на гірську частину Палестини і сам Єрусалим.

В цей час юдеї лише недавно повернулись з полону і освятили свій храм (ІV, 3). За наказом первосвященика Іоакима вони розпочали будувати військові укріплення в горах і готуватись до захисту гірських переходів, а разом з тим, молити Ягве про допомогу (ІV, 4-15). Дізнавшись про приготування юдеїв до війни, Олоферн в гніві вирішив повністю винищити іх. Він підійшов до Ветулії, яка стояла на шляху до Єрусалиму і оволодів джерелом міста, намагаючись змусити його мешканців підкоритися (VII, 1-18).

13.2 Подвиг Юдиф.

VІІ- ХV розділи

За ревною молитвою юдеїв про визволення (VІІ, 19-32) Господь послав їм визволителя в особі Юдиф, прекрасної і благочестивої вдови (VІІІ, 1-8). З благословення старійшин міста (VІІІ, 9-36), після молитви (ІХ розділ) Юдиф одягнулась в найкраще вбрання і відправилась до табору ассирійців, де була приведена до Олоферна (Х розділ). Полонивши його своєю красою і мудрою мовою (ХІ розділ), Юдиф зосталась в ассирійському таборі (ХІІ, 9). Четвертого дня вона була запрошена на банкет, влаштований Олоферном (ХІІ, 10-20). Наприкінці банкету, коли п’яний Олоферн заснув, а усі інші розійшлись, Юдиф відрубала полковлдцю голову і принесла її до Ветулії (ХІІ). Смерть Олоферна стала відома вранці наступного дня. Ця звістка посіяла жах і паніку в ассирійському війську, яке почало втікати і було винищене юдеями (ХІV-ХV). Переможцям дісталась велика здобич, а Юдиф була прославлена як визволителька народу (ХVІ).

13.3 Літературні особливості книги. Час її походження

Головною проблемою книги Юдиф є питання її історичності. Дослідниками з даного питання були висловлені різні припущення: від ствердження абсолютної історичності усіх фактів, викладених в книзі, до оголошення усієї книги Юдиф вигадкою, складеною з морально-повчальною метою.

Насправді ж в основі книги лежить все таки історичний матеріал, але в повчальних цілях використовуються алегоричні і художні засоби. Імена і географічні назви, які згадуються в книзі: Навуходоносор (І, 1), Арфаксад (І, 5), Ніневія (І, 1), Ветулія — являють собою анахронізми і алегорії. Навуходоносор в дійсності був царем Вавилонянським (605-562 рр. до Р.Х.). Він не міг бути царем Ніневії, котра була зруйнована ще його батьком Набопаласаром в 612 році. Історія також не знає Арфаксада, царя Медійського, а міста Ветулія і Ватомесфем невідомі в Палестині. Зміст книги, без сумніву, відображає події після полонної епохи, так як в розділах ІV, V, ХVІІІ, ХІХ згадується про відведення юдеїв до полону зруйнування Храму, повернення з розсіяння, освячення посуду, жертовника і самого Храму.

Історизм книги очевидний: в перших трьох розділах Олоферн (точніше Ороферн) і Багоас (ХІІ, 11) — імена перського походження. З історичних джерел відомо, що носії цих імен приймали участь в каральному поході перського царя Артаксеркса ІІІ (359-338 рр. до Р.Х.) проти Єгипту, і що перша з двох військових експедицій в Єгипет дійсно закінчилась невдачею. До Єгипту можна було пройти лише через Палестину. Грунтуючись на цих даних, декотрі дослідники відносять зміст і походження книги до останніх часів Перської імперії Ахеменідів. Спогади про компанію Артаксеркса ІІІ в західних провінціях його імперії могли надати автору книги Юдиф матеріал для І-ІІІ розділів. Тоді як усі інші деталі оповідання складно узгодити з цим періодом. Ні один перський цар з династії Ахеменідів не міг послужити прототипом для Навуходоносора, про котрого сказано, що він хотів “знищити усіх богів тієї землі, щоб усі народи служили одному Навуходоносору (ІІІ, 8; порівн.: VI, 2). Цей факт більше підходить для Антіоха ІV Епіфана (175-164), який намагався знищити релігію юдеїв і всі негрецькі релігії в своїй імперії. Таке розуміння виявляє і єврейський мідраш, в якому коротко, але реалістично відображено історію Юдиф. Тут жертва Юдиф позначається грецьким терміном “гемон”, а всі ці події відносяться до часу панування Селевкидів.

Датування книги Юдиф часом Маккавейських війн (ІІ ст. до Р.Х.) дає можливість пояснити, як властиву книзі одухотворену рішучість дати відсіч чисельно переважаючому противнику, так і описання дій національної героїні у таборі ворогів. Обезглавлений Олоферн, можливо, являє собою Ніканора І, який погрожував знищенням Єрусалимського Храму, але був переможений Юдою Маккавеєм і також обезглавлений (1 Мак. VШ, 33-47). Ассирійці уоособлюють в книзі Юдиф сирїйців-селевкидів, а Ніневія — Антіохію, столицю Селевкидів. Ветулія “в гірській країні Єфремовій” більшістю дослідниками ототожнюється з Сихемом, який у ІІ ст. був заселений самарянами, і, можливо, через це в книзі не згадується. Оповідання книги достатньо ясно відображає часи національного поневіряння юдеїв: “народ, у якого немає ні війська, ні можливості до тяжкого бою” (V, 23), коли героїчні вчинки окремих осіб, навіть жінок могли стати рятівним благословенним засобом в боротьбі за релігійну і національну свободу.

Усіляко прикрашаючи реальний історичний матеріал, використовуючи алегоричні і художні прийоми, автори книги прагнув зробити читання цікавим і одночасно надихаються на продовження визвольної боротьби.

Отже, в книзі Юдиф змальований образ благочестя епохи Маккавеїв, який грунтується на суворому дотриманні Закону Мойсея. Юдиф готується до свого подвигу постом і молитвою, вона благоговійно дотримується суботи і свят, вживає тільки дозволену Законом їжу. Але ретельне дотримання обрядів не знищує в ній істинно духовного почуття, яким сповнена її молитва в ІХ, 11-14, що виявляє глибоку віру в допомогу Господа, “Заступника немічних, Покровителя впавших духом, Спасителя безнадійних”.

В книзі немає ясної згадки про воскресіння, але в подячній пісні наприкінці книги Юдиф згадує про день Судний, коли Всемогутній відплатить грішникам за їх зло і неправду.