5.3 Пророцтво Нафана про утвердження Давидового дому на віки

(2 Цар. VII, 4-17)

Після утвердження Єрусалима як духовної і політичної столиці єдиного Ізраїльського царства у Давида народився благий намір побудувати Храм як постійний дім молитви і поклоніння Єгові. “Ось, я сиджу в кедровому домі, а Божий ковчег знаходиться під завісою (VII, 2), – ділиться цар своїми думками з пророком Нафаном. У відповідь пророк схвалює намір Давида. Однак наступної ночі Бог доручив Нафану повідомити Давидові про відкладення побудови Храму до часу царювання сина Давида. Заповідаючи Соломону побудувати Храм, Давид вказує на причину, котра не дозволила йому самому виконати цю благу справу: “Було про мене Господне слово кажучи: Безліч крови пролив ти та війни великі провадив. Не збудуєш ти Храму для Мого Ймення, бо багато крови пролив ти на землю перед лицем Моїм! Ось народиться тобі син, – він буде муж мирний, і Я дам йому мир від усіх ворогів його навколо, бо Соломон буде ім’я йому, і Я дам на Ізраїля за його днів мир та тишу” (1 Хр. ХХІІ, 8, 9).

Господь не бажав прийняти цю жертву з рук войовничого Давида, не зважаючи навіть на те, що всі ці війни велись з метою зміцнення Ізраїля як єдиної могутньої держави, що й було відкрито пророку Нафану. Пророк передає цареві Божественне откровення і пояснює, що Господь не має потреби в рукотворному храмі, “кедровому домі”. Але за ревність про славу Божу Господь через Нафана дає Давидові обітницю про утвердження дому Давида на віки (VII, 12–17).

Так як пророцтво було проголошене в конкретній історичній ситуації, то частково слова пророка Нафана можуть стосуватися сина Давида – Соломона, але лише частково: Соломон будує Храм Єрусалимський, і благовоління Боже до часу перебуває з його царством.

Однак в усій силі і повноті велика обітниця Господня, сповіщена Давидові, відноситься лише до майбутнього приходу у світ Месії.

1. Вічне царювання і утвердження престолу Давида на віки, природньо, не може бути обіцяне Соломону. Ні одне земне царство, ні одна монархічна династія ніколи не існували вічно. Не був вічним і земний престол Давида.

2. “Я буду Йому за Отця, а він буде Мені за Сина” – ці слова з пророцтва Нафана цитує св. ап. Павло в Посланні до Євреїв (1, 5) і відносить їх до Христа.

3. В благовісті архангела Гавриїла Діві Марії повторюються слова обітниці Божої: ,, … і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця” (Лк. 1, 32, 33).

4. Сам Давид передбачав виконання слів обітниці не на найближчому своєму нащадкові, а “на часи далекі” (2 Цар. VII, 19).

Тому бачимо, що пророцтво Нафана має передусім месіанський характер. Бог поступово розкриває обітницю про те, що перемога над владою гріха і смерті прийде від “сімені жони” (Бут. ІІІ, 15). Але пройдуть століття, перш ніж люди зрозуміють, що це царство не належить до земних імперій і що Син Давида прийде не як воїн і монарх. Сутність Його духовного володарювання осягнуть, і то лише частково, великі пророки. Старозавітня Церква пройде довгий шлях від Давида до Пресвятої Діви, Котра почує слова Благовісника, проголошені пророком Нафаном близько 1000 років тому.

Запитання до теми:

Вкажіть причину через яку Нафан спочатку схвалює намір царя побудувати храм, а потім пророкує про відкладення будівництва.

Розтлумачте Божу обітницю про утвердження дому Давидового на віки?

З чиїх уст слова цієї обітниці лунають в Новому Завіті?