6.8 Пророк Міхей. Протистояння істинних та неправдивих пророків в Ізраїльському царстві

(3 Цар. XXII, 1–22)

В останні роки свого царювання нечестивий цар Ахав був зайнятий війнами з Сирією, які скінчились переконливими перемогами ізраїльського царя та нерозумною співдружністю з ворогом обітованого краю. За домовленістю сирійський цар Венадад повинен був повернути Ізраїлю всі відвойовані міста.

Мир з Сирією тривав близько трьох років. Венадад, напевно, не повернув відвойованих міст, внаслідок чого стала неминучою нова війна. Ахав вирішив силою забрати у сирійців стратегічно важливе місто Рамот Галаадський. Для забезпечення успіху він кличе на допомогу свого союзника юдейського царя Йосафата, відомого своїм благочестям (це 4-й юдейський цар). Благочестивий Йосафат не відважувався на таку небезпечну і важливу справу, не дізнавшись на це волі Божої через пророків. Тоді Ахав закликав 400 пророків. Ті в один голос пророкували союзникам блискучу перемогу. Однак за наполяганням Йосафата покликали ще й пророка Міхея, сина Їмвлиного, який “зазвичай не пророкує нічого доброго”. Перед тим, як сказати гірке слово правди, Міхей іронічно повторює слова 400 пророків,що пророкували успіх. “Це заклик до совісті Ахава”, – говорить бл. Феодорит. Міхей, повторюючи неправду, немов дає зрозуміти, що цар не гідний чути правду, тому що він вже придушив у собі правдивий голос совісті. Мета досягнута. Ахав розуміє нещирість пророка. Тоді Міхей відверто пророкує поразку ізраїльтян і пояснює, що Сам Господь попустив духу неправди говорити устами пророків. Неправдиві пророки повстають на Міхея, а один з них, Седекія, навіть вдарив його по щоці. Ахав наказав посадити Міхея до в’язниці з суворим наказом годувати лише хлібом і водою, поки цар не повернеться з походу з урочистостями переможця. Однак слова пророка змусили Ахава подбати про свою безпеку. Він зняв з себе царське вбрання, щоб не бути особливо помітним ворогу, і підступно запропонував лише одному Йосафату носити царські регалії під час походу. Під час битви Венадад наказав кінноті спрямувати всю свою силу проти ворожого царя, і сирійська кіннота з такою силою накинулась на Йосафата, що він врятувався лише відчайдушним криком: “Я не Ахав!” А тим часом, не зважаючи на всі перестороги, Ахав був смертельно поранений стрілою, а ізраїльське військо вдалося до втечі. Тіло царя поховали в Самарії, а коли мили окривавлену колісницю, то кров Ахава лизали пси, як і передрікав йому пророк Ілля.

Таким чином, Міхей засвідчив Ахаву про неправдивість 400 пророків за допомогою “слова Господнього” – духовного видіння – іносказання, котре ясно вказує на те, як Господь попускає сатані спокушувати людей. У даному випадку “дух неправди”, тобто диявол, лише підлещував горделивій думці Ахава.

6.9 Падіння Ізраїльського царства. Ассирійський полон. Утворення нової спільноти в Палестині – самарян. ( 4 Цар. XVII розд. )

Після відносного миру та порядку за часів Єровоама ІІ на ізраїльському престолі з’являється цілий ряд царевбивць-узурпаторів, які в свою чергу ставали жертвами наступних. Могутність держави швидко занепадала, тоді як на сході за річкою Єфрат зростала в могутності Ассирійська монархія, що накопичувала сили для завоювання світу. На ассирійському престолі в столиці монархії – Ніневії з’являється ряд великих царів завойовників, які розпочинають далекі військові походи. Перший удар був нанесений по Сирійському царству. Наступним повинно було стати царство Ізраїльське. Однак Бог, продовжуючи своє довготерпіння, посилає з проповіддю покаяння до ніневітян пророка Йону. Сила Ізраїльських пророків сягала й раніше далеко за межі обітованого краю і визнавалась навіть у ворожій Сирії. Однак тепер силу богонатхненного слова повинні були визнати жителі гордої і могутньої столиці Ассирії – Ніневії, яка в цей час знаходилась на вершині своєї могутності і багатства. Це було одне з найвеличніших міст давнини. Як місто поганське, Ніневія особливо відрізнялась надмірною гординею і нечестям, тому ізраїльський пророк повинен був надати їй урок смирення і благочестя. Проповідь його мала великий успіх. Ніневітяни покаялись у своїх беззаконнях, визнаючи Йону вісником Якогось “невідомого Бога”, Котрого однак шанували язичники. Подробиці подорожі пророка Йони описані в його книзі, що входить до корпусу пророчих книг старозавітнього канону.

Таким чином, біда чужоземного завоювання була на деякий час відведена від царства Ізраїльського. Однак зло у ньому запанувало остаточно. Після Єровоама ІІ на престолі в Самарії з’являється цілий ряд царів, короткочасне правління яких відмічене особливими беззаконнями і тиранією, що все більше і більше послаблювало царство, готуючи його до неминучої загибелі. В цей час проповідують такі пророки як Амос і Осія, які вже ясно пророкували про майбутній полон. Але все було даремно. Тоді Господь попустив грізному завойовнику покласти кінець Ізраїльському царству.

Ще до 19-го, останнього ізраїльського царя Осії ассирійцями були завойовані зайорданські землі, а їх жителі відведені в полон. Коли ж Осія, який, подібно до своїх попередників, досяг пристолу через царевбивство, відмовився платити ассирійцям данину, Салманасар вирішив покарати його за повстання. Осія у відчаї звертається за допомогою до Єгипту, однак це ще більше розлютило Салманасара і навіть налякало самого Осію, який для того, щоб умилостити грізного завойовника, виїхав йому назустріч і цим прискорив кінець свого царювання. Салманасар взяв царя під варту і посадив його у в’язницю, після чого розпочалась відчайдушна боротьба під стінами самої Самарії. Добре укріплена Самарія трималась проти неприятеля протягом трьох років, так що сам Санманасар помер, не дочекавшись падіння неприступної ізраїльської столиці. Осаду міста закінчив, як на це вказують ассирійські пам’ятники, його син Саргон. Він узяв Самарію на 9-й рік царювання нещасного Осії, в 722 році до Р. Х. Щоб остаточно позбавити країну можливості нових повстань, значна частина ізраїльтян була розселена в межах Ассирійської монархії. А на їх місце в Палестину були переселені інші народи, котрі змішавшись між собою і з позосталими ізраїльтянами, утворили народність, що отримала назву самарян.

Так скінчило своє існування Ізраїльське царство. Воно проіснувало 209 років і мало 19 царів, з котрих ні один не був гідний свого високого покликання, всі вони були ідолопоклонниками і зрадниками релігії Єгови.

“І прогнівався Господь сильно на ізраїльтян, і відкинув їх від лиця Свого. Не залишилось нічого, окрім коліна Юдиного” (4 Цар. XVII, 18).

Запитання до теми:

Вкажіть на внутрішні та зовнішні причини падіння Ізраїльського царства.

До яких заходів вдається Господь щоб зберегти Ізраїль від загибелі?

Проаналізуйте події, пов’язані з падінням Самарії.

Ким були самаряни і якого вони були походження?

Рекомендована літерптура:

Лопухин А. Библейская история Ветхого Завета. – М., 1990.