6.11 Благочестиве царювання юдейського царя Йосії та його ревність у відновленні істинного богошанування. Знайдення книги Закону

(4 Цар. XXII – XXIII)

“Йосія був віку восьми літ, коли він зацарював, і царював в Єрусалимі тридцять і один рік" (4 Цар. XXII,1).

Звичайно, восьмирічний цар керувати царством не міг. На деякий час все управління переходить до рук регентів, наставників малолітнього царя. В Юдеї тоді точилася запекла боротьба між місцевою аристократією, особливо між ревнителями закону Божого та шанувальниками всього ассирійського: культури, релігії, звичаїв.

Ассирія у той час ще міцно стояла на ногах, хоча вже відчувалося наближення чогось трагічного, неминучого. Ніхто не знав, що може принести наступний день. На півночі ассирійської імперії з’являються нові, ще не відомі до цього часу племена войовничих мідійців, уся Мала Азія наповнилася ордами кочівників. З’являються тут і скіфи. Про них стародавній грецький історик Геродот писав, що панували скіфи в Азії 28 років і своїм нахабством та безчинством спричинили усюди повний занепад. Крім того, що збирали з кожного народу встановлену данину, вони ще й грабували все, що траплялося на шляху.

У цей час починають проявляти себе і єрусалимські ревнителі Мойсеевого закону, які користувалися підтримкою простого народу. В Єрусалимі відроджується релігійна опозиція. Але після півсотлітнього засилля ассирійських культів та звичаїв різко змінити курс було нелегко.

Усі ці політичні події, що сприяли ослабленню Ніневії, а також проповідь пророків, особливо пророка Софонії, який жив за тих часів, мали неабиякий вплив на молодого царя Йосію. Друга книга Хронік (Параліпоменон) говорить: "Восьмого року царювання свого, бувши ще юнаком, розпочав він (Йосія) звертатися до Бога батька свого Давида, а дванадцятого року розпочав очищати Юду та Єрусалим від пагірків і Астарт, і бовванів різблених та литих. І порозбивали перед ним ваалові жертівники, а стовпи сонця, що були на них, він повирубував, а Астарти і боввани різблені та литі поламав і роздер, і розкидав на гроби тих, хто приносив їм жертви. А кості жреців попалив на їхніх жертівниках і очистив Юдею та Єрусалим" (2 Хр. XXXIV,3-5).

Восьмий рік царювання Йосії — це 632 рік до Р.Х., а дванадцятий рік – це 628 рік. Ці дати співпадають з датами тих важких політичних криз, що мали місце в Ассирії: 630 року внаслідок змови і політичного перевороту був усунений від влади, а в 627 році помер ассирійський цар Ашурбаніпал. Його наступники вже не могли думати про якісь нові походи – для них було важливим зберегти й утримати хоча б те, що вже було завойовано.

А в Юдеї почалася боротьба за відродження царства як в духовному, так і в політичному плані, – за незалежність і об'єднання в єдине царство. І коли в 626 році прийшла вістка про те, що правитель Вавилону Набопаласар уклав союз з мідійцями і пішов проти Ассирії, юдейський цар Йосія, використавши цю нагоду, зібрав своє військо, пішов на північ і вигнав звідти ассирійців. Це був надзвичайний тріумф – єврейський народ уперше після розділення Соломонового царства відновлює свою єдність у колишніх межах своїх славних, поставлених Богом царів Давида й Соломона.

Весною 622 року юдейський цар Йосія оголосив про повне відновлення Давидового царства, і не тільки в політичному, а перш за все в релігійно-духовному значенні.

За триста років свого існування Єрусалимський храм був повністю спустошений. Тут були святилища, посвячені чужим богам, неодноразово встановлювалися жертівники ідолам, деякі царі проводили в ньому свої перебудови, чим спотворили його архітектуру, його ансамбль. Тому Йосія, щоб надати храмові належного значення в очах народу, вирішив провести в ньому капітальний ремонт і реставрацію.

Цю відповідальну роботу цар доручив своєму писареві Шафану. Одного разу, коли Шафан прийшов до храму, щоб довідатися про хід робіт, первосвященик Хілкійя сказав до нього: "Я знайшов у Господньому домі Книгу Закону" (4 Цар. XXII,8) Це, очевидно, була Тора, Книга Закону, яку Господь дав був Своєму народові через Мойсея.

Шафан, прийшовши до царя, розповів йому про хід робіт у храмі, а також про книгу, знайдену первосвящеником. "І Шафан перечитав її перед царем. І сталося, як цар почув слова Книги Закону, то роздер свої шати. І наказав цар священикові Хілкійї і Ахікамові, Шафановому синові, і Ахборові, Міхаїному синові, і писареві Шафанові, і Асаї, царевому слузі, говорячи: "Ідіть, зверніться до Господа про мене й про народ, та про всього Юду, про слова цієї знайденої книги. Великий бо гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги, щоб робити все, що написано про нас" (4 Цар. 22,10–13).

Пророк Софонія, очевидно, вже помер. Царські посланці знайшли жінку, яку всі шанували як пророчицю, її звали Хулда. Побачивши посланців, вона сказала: "Так говорить Господь: ось Я наведу лихо на це місце та на мешканців його, усі слова тієї книги, що читав Юдин цар, за те, що вони покинули Мене і служили іншим богам, щоб гнівити Мене всім ділом своїх рук. І розпалився Мій гнів на це місце, і він не погасне!" (4 Цар. XXII,16–17). Щодо самого царя, то пророчиця провіщує йому Божу милість за те, що він виявив свою покірність перед Господом і ревність у своїй вірі. "Тому-то Я прилучу тебе до батьків твоїх і ти будеш прилучений до гробів своїх у мирі, – провістила пророчиця цареві слова Господні, – і очі твої не побачать усього того лиха, що Я наводжу на оце місце" (4 Цар. XXII,20).

Через декілька днів Йосія зібрав у Єрусалимському храмі всіх старійшин свого народу і зачитав перед ними знайдену Книгу Закону. Це була знаменна подія в житті єврейського народу – це було відроження Ізраїля не лише як нації, а як народу Божого.

Йосія, будучи людиною рішучою, одразу взявся за виконання всіх приписів Книги Закону. Ще раз було оглянуто храм і викинуто з нього "всі речі, зроблені для Ваала, Астарти та для всіх небесних світил" (4 Цар. XXIII,4). Було спалено, знищено все, що належало доідолопоклонства. Особливу відразу викликало в царя те місце, де в жертву приносилися діти. "І він опоганив місце ставлення на вогні, що в долині Гінномового сина, щоб ніхто не переводив через вогонь сина свого та дочку свою для Молоха" (4 Цар. XXIII,10).

Завершивши всі справи в столиці, Йосія відправився на північ, щоб особисто прослідкувати, як виконуються приписи Закону Божого. Всі жертовники було зруйновано, а для того, щоб народ їх не відновлював, на них спалювали старі кістки. Після цього таке місце вже вважалося оскверненим. Так цар чинив не тільки з жертовниками Астарти, Ваала, Кемота та інших ідолів, а також і з жертовниками, що були посвячені Ягве ізраїльськими царями: "Жертовника, що в Бет-Елі, пагірка, що зробив був Єровоам, син Неватів, що ввів у гріх Ізраїля... А також усі доми пагірків, що по самарійських містах, що поробили були Ізраїлеві царі, щоб гнівити Господа, Йосія понищив і зробив з ними те саме, що зробив у Бет-Елі" (2 Цар. XXIII,15.19).

На свято Пасхи цар повернувся до Єрусалиму. "І наказав цар усьому народові, говорячи: "Справте Пасху для Господа, вашого Бога, як написано в оцій Книзі Завіту". Бо не справлялася ця Пасха від днів суддів... І тільки вісімнадцятого року царя Йосії справлялася Пасха для Господа в Єрусалимі" (2 Цар. XXIII,21-23).

Біблія нічого не говорить про ті тридцять років, що минули від часу знайдення Тори і до часу смерті царя Йосії. Безсумнівно, що Юдея за цей час, повністю звільнившись від ассирійського панування, докладала всіх зусиль, щоб якнайскоріше налагодити своє внутрішнє життя. Саме в цей період в Юдеї починається стрімке зростання добробуту народу – відроджується торгівля, землеробство, ремісництво.

Книга Закону – як для царя, так і для всього народу єврейського – тепер стала і релігійним, і цивільним Кодексом. Вперше за всю історію юдейського царства народ отримав високоморальні закони, які у всій повноті захищали інтереси навіть найнижчих верств населення. Для порівняння можна згадати, що саме в цей час, приблизно в 622 році до Р.Х., в Афінах було введено в дію закони Драконта, які відзначалися надзвичайною жорстокістю. Самі греки про ці закони говорили, що вони написані не чорнилом, а кров'ю.

У червні 614 року до Р.Х. мідійський цар Кіаскар спільно з вавилонянами підступив до стародавнього міста Ашшура. Його жителів охопила паніка, і захищати місто, по суті, було нікому. Коли через декілька днів сюди прийшов вавилонський цар Набопалассар, воно вже було захоплене. Залишалася ще неприступною столиця Ассирії Ніневія. Сподіватися допомоги ассирійці не мали звідки. Євреї і фінікійці, єгиптяни і халдеї, еламіти і кавказькі племена – всі вони відчули на собі нелюдську жорстокість і свавілля Ассирії, а тому дивилися на неї, як на приречену небесним Правосуддям.

Влітку 612 року це правосуддя звершилося. Ніневія була зруйнована і спалена. А останній ассирійський цар покінчив життя самогубством.

Так колись непереможна, горда, величезна, могутня імперія, яка навіювала панічний страх на всі навколишні народи, перестала існувати.

Крах Ассирії відкривав перед Єгиптом можливість контролю над Сирією та всіма тими областями, які раніше були під ассирійським пануванням. Тому в 609 році єгипетський фараон Нехо зі своєю армією виступає на північ. Захопивши филистимське місто Газу, він вирушив уздовж узбережжя Середземного моря далі на північ, до Галілеї.

Юдейський цар Йосія, довідавшись, що єгиптяни йдуть його територією, негайно зібрав військо і вирішив перетнути їм шлях. Він не вірив запевненням Нехо про те, що йде він не проти Юдеї. Тому Йосія негайно виставив свою армію біля міста Мегіддо, щоб не пропустити єгиптян. Але це було його великою помилкою. Юдейський цар уже впивався своєю славою, своєю величністю, і в цьому засліпленні не розрахував свої сили. При перших вистрілах єгипетських лучників Йосія був смертельно поранений. Юдеї, так несподівано втративши свого царя, почали панічно відступати. А єгипетський фараон, пограбувавши Мегіддо, вирушив далі своєю дорогою.

Так закінчилося життя одного із найвидатніших юдейських царів, про якого Святе Письмо говорить: "Такого царя, як він, не було перед ним, що навернувся б до Господа всім своїм серцем і всією душею своєю, і всією силою своєю, за всім Мойсеєвим Законом, і по ньому не повставав такий, як він. Тільки не спинився Господь від ревности Свого великого гніву, яким запалився Його гнів на Юду за всі огірчення, якими гнівив Його Манасія" (2 Цар. XXIII,25-26).

Біблія про цю трагічну подію в житті Юдейського царства говорить: "Пішов фараон Нехо, єгипетський цар, на ассирійського царя, на річку Єфрат. І вийшов цар Йосія навпроти нього, та той убив його в Мегіддо, коли він побачив його. І його раби повезли його мертвого з Мегіддо, і привезли його до Єрусалиму, і поховали його в гробниці його. А народ Краю взяв Єгоахаза, сина Йосії, і помазали його та й настановили його царем замість його батька" (2 Цар. XXIII,29-30).

Запитання до теми:

Скільки було років Йосії,коли його проголосили царем Юдеї?

Чим відрізнявся Йосія від свого батька?

В якому становищі знаходилась тоді Ассирія?

Що сприяло утвердженню побожності в душі молодого юдейського царя?

Що робив Йосія для того, щоб зруйновані ним жертовники не відновлювалися?

Як відбувалося відродження Юдейського царства у політичному та в релігійно-духовному плані?

Як і коли було знайдено Книгу Закону, і як поставився Йосія до слів Книги Закону?

Для чого Йосія відправлявся на північ Юдеї?

Як і коли припинила своє існування Ассирія?

Як закінчилося життя юдейського царя Йосії?

Рекомендована література:

Марусяк М., прот. Біблійна історія Старого Завіту. – Чернівці, 2001.