4. Здоров’я людини як основна передумова її безпеки

Здоров’я і життєдіяльність. Формула здоров’я та її зміст. Соматичне здоров’я та оцінка стану серцево-судинної системи людини. Максимальне споживання кисню як фізіологічний показник здоров’я людини.

§1. Здоров’я і життєдіяльність

Життєдіяльність - активна взаємодія людини із її життєвим середовищем, під час якої людина намагається досягти свідомо поставленої перед собою мети - наситити певну потребу.

Життєдіяльність - це процес збалансованого існування та самореалізації людини (окремої особи, групи людей, людської спільноти, людства у цілому) в єдності її життєвих потреб і можливостей.

На усіх без виключення етапах життєдіяльності (дитинство-зрілість-старість) найвищою якісною цінністю людини є ЗДОРОВ’Я. Здоров’я визначає стан динамічної рівноваги живого організму із життєвим середовищем - тією частиною Всесвіту, де знаходиться у даний момент часу людина і де функціонують системи її життєзабезпечення.

Розрізняють 3 взаємопов’язаних рівня здоров’я: суспільний, груповий, індивідуальний.

Суспільний рівень здоров’я характеризує стан здоров’я населення (народу, нації, країни, раси тощо) загалом. Він є відображенням цілісної системи матеріальних і духовних відносин, властивих певній людській спільноті, суспільству.

Групове здоров’я характеризує особливості життєдіяльності людей певної соціальної групи, виділеної за їхнім місцем проживання (регіон, місто, гірська чи рівнинна місцевість тощо), віком і статтю (діти, підлітки, дорослі, люди похилого віку, хлопці або дівчата тощо), фахом чи видом професійної діяльності (школярі, студенти, військовослужбовці, спортсмени, шахтарі, верстатники, працівники сфери послуг тощо).

Індивідуальний рівень здоров’я характеризує фізіологічні і психічні особливості індивіда (конкретної особи) та той неповторний спосіб життя, який він (вона) веде.

Всесвітня організація здоров’я у преамбулі до свого статуту визначає, що: „здоров’я - це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”. Виходячи з цього визначення доцільно говорити про фізичне, психічне і соціальне здоров’я людини.

Здоров’я слід оцінювати не у статиці, а у динаміці зовнішнього життєвого середовища.

Критерієм здоров’я є здатність людини до адаптації, тобто здатність пристосуватися до змінного навколишнього середовища (до примх природи, до росту і старіння, до лікування при хворобах, до суспільних змін тощо) не за рахунок інстинктивних реакцій, а за рахунок культурно окреслених реакцій на оточуючу фізично і соціально створену реальність.

Механізми пристосування людини до навколишнього середовища є різнорівневими і включають у себе: генетичний і фенотипів механізми, метаболізм, імунітет, механізм регенерації ушкоджених органів і тканин, сукупність безумовних та умовно-рефлекторних реакцій.

Рівень суспільного і групового здоров’я прийнято оцінювати за основними демографічними показниками: загальною смертністю населення, дитячою смертністю, середньою очікуваною тривалістю життя, народжуваністю. Ці показники називають інтегральними показниками здоров’я на груповому і суспільному рівнях. В Україні, як і більшості розвинених держав світу, створено систему охорони здоров’я, яка включає в себе: санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, науково-медичні, санітарно-епідеміологічні заклади.

Для характеристики індивідуального рівня здоров’я доцільно розглядати так звану „формулу здоров’я”.