§5. Ергономічні оцінки важкості фізичної праці

Фізична важкість праці оцінюється в ергономіці як навантаження на організм працівника, котре вимагає підвищених м’язових зусиль і відповідного енергетичного забезпечення. Фізична робота, пов’язана із фіксацією знарядь і предметів праці у нерухомому стані, а також з певною позою працівника, вважається статичною роботою.

Якщо працівник зайнятий виконанням статичної роботи упродовж 10-25% робочого часу, його робота вважається роботою середньої важкості, а енерговитрати, що її супроводжують оцінюються як 172-293 Вт.

Якщо працівник зайнятий виконанням статичної роботи упродовж 50% робочого часу і більше, його робота вважається роботою важкою, а енерговитрати, що її супроводжують оцінюються як 293 Вт і більше.

Фізична робота, пов’язана із переміщенням у просторі знарядь і предметів праці (вантажів), а також самого працівника або частин його тіла, вважається динамічною роботою.

Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, не перевищує 5 кг для жінок і 15 кг для чоловіків, вважається легкою роботою. Легка робота за швидкістю енерговитрат поділяється на 2 категорії: категорія Iа (із швидкістю енерговитрат до 139 Вт) і категорія Iб (із швидкістю енерговитрат 140-174 Вт).

Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, становить 5-10 кг для жінок і 15-30 кг для чоловіків, вважається роботою середньої важкості. Робота середньої важкості за швидкістю енерговитрат поділяється на 2 категорії: категорія IIа (із швидкістю енерговитрат 175-232 Вт) і категорія IIб (із швидкістю енерговитрат 233-290 Вт).

Динамічна робота, під час якої маса вантажів, що піднімаються вручну, перевищує 10 кг для жінок і 30 кг для чоловіків, вважається важкою роботою. Важка робота за швидкістю енерговитрат становить 1 категорію: категорія III (із швидкістю енерговитрат понад 290 Вт). При визначенні категорії важкості фізичної роботи важливо, якою є робоча поза працівника.

Легка робота виконується сидячи або стоячи, при цьому вона не вимагає систематичного фізичного напруження (такою є робота контролерів, конторських працівників тощо). Робота середньої важкості категорії IIа виконується у робочій позі як сидячи, так і стоячи, але вимагає ходіння працівника без переміщення ним вантажів. Робота середньої важкості категорії IIб вимагає ходіння працівника і переміщення ним вантажів масою до 10 кг (механоскладальні цехи, текстильне виробництво, обробка деревини).

Важка робота категорії III пов’язана із систематичними фізичними навантаженнями, що супроводжуються постійним переміщенням і перенесенням вантажів масою понад 10 кг: ковальські, ливарні цехи із використанням ручної праці.

§6. Ергономічні оцінки розумової праці

Поділ діяльності на фізичну і розумову є досить умовним і має тенденцію до поступового згладжування.

У фізіологічному відношенні головною особливістю розумової діяльності є те, що мозок людини водночас із виконанням координуючих функцій виступає ще й як основний працюючий орган.

Розумовій діяльності властиві такі фізіологічні прояви:

а) мала рухливість;

б) вимушена одноманітна робоча поза;

в) приплив крові до працюючого мозку і підвищення артеріального кров’яного тиску;

г) погіршення функцій зорового аналізатора тощо.

Розрізняють такі форми інтелектуальної (розумової) праці:

а) операторська;

б) управлінська;

в) творча;

г) праця медичних працівників;

д) праця викладачів;

е) праця учнів і студентів.

Вказані форми інтелектуальної праці відрізняються одна від одної: а) організацією трудового процесу, б) нерівномірністю навантаження, в) ступенем емоційної напруги. При інтенсивній інтелектуальній роботі потреба головного мозку в енергії складає 15-20% від загального обміну в організмі (при тому, що маса мозку не перевищує 2% від загальної маси тіла).

При читанні вголос швидкість витрат енергії зростає на 48%. При виступі із публічною лекцією швидкість енерговитрат зростає на 94%. В операторів обчислювальних машин швидкість енерговитрат зростає на 60-100%.

Швидкість енерговитрат визначають експериментально методом повного газового аналізу (вимірюється об’єм спожитого кисню і виділеного вуглекислого газу).

Швидкість енерговитрат під час виконання розумової роботи може зростати ще більше, якщо робота супроводжується значним нервово-емоційним напруженням.