§3. Розрахунок фільтровентиляційного обладнання сховища

Згідно з п.7.3 ДБН систему вентиляції сховища проектуємо на два режими: чистої вентиляції (режим I) і фільтровентиляції (режим II). При режимі чистої вентиляції подача у сховище очищеного від пилу зовнішнього повітря повинна забезпечувати потрібний обмін повітря і видалення з приміщень надлишків тепла й вологи. При фільтровентиляції зовнішнє повітря, що подається у сховище, має очищатися від газоподібних отруйних речовин, аерозолів і пилу.

Згідно з п.7.5* ДБН питома кількість зовнішнього повітря, що подається в сховище, має бути:

• у режимі чистої вентиляції - 10 м³/люд-год. (для 2 кліматичної зони);

• у режимі фільтровентиляції – 2 м³/люд-год для тих, що переховуються, 5 м³/люд-год для працівників пункту управління і 10 м³/люд-год для працюючих у фільтровентиляційній камері з електроручними вентиляторами.

Питання для самоперевірки

Які фільтровентиляційні комплекти передбачені для забезпечення роботи системи вентиляції в зазначених режимах у сховищах.?

Система вентиляції повинна забезпечити такі характеристики?

За допомогою яких фільтрів-поглиначів проходить очищення повітря від отруйних речовин і бактеріальних засобів?

За якою формулою та за допомогою якого типу фільтрів можна визначити кількість вентиляторів для забезпечення подачі повітря в режимі фільтровентиляції?

В якому режимі необхідно подати повітря в сховище? Що таке сховище?

Що відноситься до допоміжних приміщень?

Які етапи відносяться до основних приміщень?

Основні вимоги, яким мають відповідати сховища?

Сховища за своїми захисними властивостями поділяють на 4 класи залежно від двох характеристик (навести в табличній формі)?

Розділ 2. Загальна безпека на виробництві

1. Медико – біологічні та соціальні проблеми здоров’я

Вплив негативних факторів на здоров’я людини. Ознаки здоров’я. Підсистеми СОЗ України.

§1. Вплив негативних факторів на здоров’я людини.

Вивчення різних аспектів здоров’я як якісної цінності людини та суспільства, вивчення складних взаємозв’язків між чинниками навколишнього середовища та здоров’ям людей є важливим завданням дисципліни “Безпека життєдіяльності”. Здоров’я людей відноситься до числа як локальних, так і глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення як для кожної людини, кожної держави, так і для всього людства, де спостерігається найбільше загострення суперечностей, що породжуються поточними і очікуваними в майбутньому ситуаціями, де диспропорційні стани досягли або можуть досягти в перспективі катастрофічних наслідків. Нині існує відносно велика кількість різноманітних за напрямком, структурою та змістом визначень поняття “здоров’я”.

Здоров’я - це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад». Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим і повним і охоплює насамперед біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні аспекти даної проблеми. В системі “людина – здоров’я–середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я - суспільний, груповий та індивідуальний.

Перший рівень - суспільний - характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві.

Другий - групове здоров’я, зумовлене специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени.

Третій - індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Здоров’я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища. У цьому відношенні заслуговує на увагу висловлювання: здоров’я визначає процес адаптації. Це не результат інстинкту, але автономна і культурно окреслена реакція на соціальне створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, що змінюється, до росту і старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях і мирного очікування смерті.

Виділяють три рівні опису цінності “здоров’я”:

біологічний - початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації.

соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності ставлення людського індивіда до світу.

особливий психологічний – здоров’я є відсутністю хвороби, але швидше запереченням її, в значенні подолання (здоров’я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини).

Усі механізми пристосування людини до навколишнього середовищ характеризують адаптацію, яка включає:

генетичний рівень - генетичний природний вибір, що забезпечує збереження популяції;

фенотиповий рівень - індивідуальне пристосування до нових умов (існування за рахунок ієрархічної системи адаптивних механізмів:

зміни обміну речовин (метаболізму), збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу);

імунітету, тобто не сприйняття організму до інфекційних та неінфекційних агентів і речовин, які потрапляють в організм ззовні, утворюються в організмі під впливом тих чи інших чинників;

регенерації, тобто відновлення структури ушкоджених органів чи тканин організму (загоювання ран тощо);

адаптивних безумовних та умовно-рефлекторних реакцій (адаптивна поведінка).

Ознаки здоров’я:

нормальна функція організму на всіх рівнях його організації, органіці організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню;

здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільно корисній праці;

динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;

здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюється (адаптація), здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність зберігати живу основу в організмі;

відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;

повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Нині медицина має багатий досвід боротьби з хворобами, але немає такого досвіду стосовно зміцнення здоров’я здорових. Не розроблені етичні, психологічні та правові принципи взаємовідносин лікаря і здорової людини. Є епідеміологія хвороб, але немає епідеміології здоров’я. Ми не вміємо визначати та вимірювати рівень здоров’я, кількісно виявляти його динаміку. Необхідно озброїти медицину методикою діагностичного контролю за здоров’ям здорових.

У світі сучасних наукових уявлень здоров’я як соціальне явище, яке має біологічну основу, є складною багатофакторною проблемою і визначається комплексом різних за своїм характером чинників, надзвичайно складно переплетених.