Гіпертензивна хвороба

Гіпертензивна хвороба, як одна із форм артеріальної гіпертензії, є найбільш поширеним захворюванням. В Україні на артеріальну гіпертензію страждають майже 13 млн людей. Серед осіб з підвищеним АТ знають про наявність у них артеріальної гіпертензії 62 % − з них лікуються лише 23,3 %, причому ефективно − 12,8 %. В осіб з високим АТ у 3 − 4 рази частіше розвивається ішемічна хвороба серця (ІХС) і в 7 разів частіше − порушення мозкового кровообігу [3, с. 269].

Етіологія і патогенез. Захворювання спостерігається серед людей, що працюють з надмірною нервовою напругою. Встановлено, що у хворих мали місце психологічні травми, емоційні потрясіння, надмірне навантаження та нервово-психологічна перенапруга. Важливим етіологічним фактором є вікова перебудова діенцефало-гіпоталомічних утворень головного мозку. Також важливим є спадковий фактор. Розвиток гіпертонічної хвороби пояснюється трьома факторами: 1) гіпертонічна хвороба виникає, як невроз вищих центрів нейрогуморальної регуляції артеріального тиску, 2) розвинений невроз є проявом застою подразнювальних процесів у нервових центрах гіпоталомічної області або кори великих півкуль, 3) застій подразнювальних процесів розвивається під впливом негативних емоцій і ефектів [31, с. 82-83].

Основні клінічні прояви. Нормальний АТ крові становить: систолічний ≤ 130 мм рт. ст., діастолічний < 85; мм рт. ст. Згідно з класифікацією артеріальної гіпертензії за рівнем АТ, розрізняють „оптимальний АТ” − < 120/80 мм рт. ст., „нормальний АТ” − < 130/85 мм рт. ст., високий нормальний АТ − 130 − 139/85 − 89 мм рт. ст.,

І ступінь гіпертензії (м’яку) − 140 − 159/90 − 99 мм рт. ст. (підгрупа − межова артеріальна гіпертензія − 140 − 149/90 − 94 мм рт. ст.),

II ступінь гіпертензії (помірну) − 160 − 179/100 − 109 мм рт. ст.,

III ступень гіпертензії (тяжку) − понад 180/110 мм рт. ст. та ізольовану систолічну гіпертензію − > 140 і < 90 мм рт. ст.

Окремо виділяють хворих з прегіпертензію, коли рівень АТ в межах 120 − 139/80 − 89 мм рт. ст. [3, с. 273]

Тривалий час гіпертензивна хвороба перебігає без жодне клінічних ознак. Часто артеріальну гіпертензію виявляють випадково: час обстеження чи диспансеризації. Інші хворі відчувають підвищення під час або після фізичних чи психоемоційних навантажень. АТ підвищується у цих хворих при зануренні кистей рук у холодну воду (4 °С) або під час гіпервентиляційної проби. Згодом хворих починає турбувати головний біль, який може тривати впродовж кількох діб або й місяців. Особливо виснажливий тупий головний біль буває зранку після сну. Його локалізація може бути різною: у потилиці, скронях, лобній чи тім’яній ділянках. Головний біль часто має характер мігрені або виникає у вигляді нападу, триває впродовж багатьох годин і закінчується блюванням. Іноді головний біль перебігає за типом церебрального ангіогіпотонічного кризу з ознаками набряку мозку [2, с. 174-177].

При гіпертензивній хворобі часто бувають запаморочення і шум у вухах. Запаморочення є наслідком порушення тонусу судин мозку і розладу церебрального кровообігу. Хворим здається, що земля „втікає з-під ніг”, а будинки, різні вивіски й реклами „крутяться, неначе карусель”. Спазм мозкових судин проявляється шумом у голові, спочатку непостійним, а в подальшому він стає постійним. Хворі скаржаться також на швидку стомлюваність, безсоння, підвищену психічну збудливість, серцебиття, тупий біль у ділянці серця, неможливість спати на лівому боці. Характерний симптом мертвого пальця − раптова блідість одного або кількох пальців без усякої на те явної причини (іноді ця ознака з’являється після охолодження, занурення рук у холодну воду). Частими ознаками є оніміння й похолодання кінцівок, відчуття пересування мурашок по шкірі.

Біль у ділянці серця спочатку має характер кардіалгії, але відтак, коли приєднується атеросклероз вінцевих артерій і розвивається ІХС, проявляється нападами стенокардії напруження та спокою [3, с. 272].

Лікування. Метою лікування хворих на гіпертензивну хворобу) є зниження показників смертності від серцево-судинних захворювань.

Основні принципи лікування:

1. призначаючи антигіпертензивну терапію, треба домагатися повної нормалізації рівня АТ, тобто його зниження до рівня, нижчого від 140 85 мм рт. ст., а в молодих осіб − нижче від 130/85 мм рт. ст. Зниження показників смертності, за даними багатоцентрових досліджень, відбувається за умови достатнього зниження АТ у таких хворих;

2. лікування слід починати якомога раніше і проводити його постійно.

3. схема лікування повинна бути простою, за можливості за принципом − 1 таблетка на добу.

4. перевагу слід віддавати антигіпертензивним препаратам тривалої дії.

5. усі особи з підвищеним АТ підлягають одночасному медикаментозному і немедикаментозному лікуванню − модифікації стилю життя [31, с. 83];

Основні засоби нємедикаментозного лікування. Не медикаментозної терапія, або модифікація стилю життя, означає: зменшення маси тіла за наявності ожиріння; зменшення вживання алкоголю; регулярне виконання фізичних вправ (динамічних), відмова від фізичних навантажень ізометричного типу; обмеження вживання кухонної солі (до 6 г на добу); достатнє вживання калію, кальцію та магнію; повна відмова 5 − паління; зменшення вживання насичених жирів та холестерину; організація здорового побуту, відпочинку і нормальної трудової діяльності: виключенням чинників, які травмують психіку; нормалізація сну; припинення вживання ліків, які підвищують АТ [2, с. 183-185].

Профілактика. Важливо, щоб хворий на гіпертензивну хворобу мав нормальний сон. необхідно виключити фактори, які травмують його психічну сферу, організувати нормальний ритм праці й відпочинку, припинити вживання ліків, які можуть сприяти підвищенню АТ (контрацептиви, нестероїдні протизапальні засоби, глюкокортикостероїди, адреноміметичні засоби, трициклічні антидепресанти, інгібітори моноамінооксидази, алкалоїди ріжків, речовини, які містять свинець, кадмій, талій).

Хворим на гіпертензивну хворобу рекомендується санаторне лікування на курортах України: Ялта, Одеса, Любень-Великий, Слав’янськ, Рай-Оленівка [5, с. 190-192].

Пропаганда здорового стилю життя; забезпечення первинної ланки охорони здоров’я кадрами і ресурсами, необхідними для здійснення медико-санітарної освіти населення, виявлення хворих на артеріальну гіпертензію, профілактики цього захворювання та його ускладнень; створення стандартів діагностики і лікування на основі наукових даних, забезпечення ефективної діагностичної, лікувальної, реабілітаційної допомоги хворим на артеріальну гіпертензію та її ускладнення; забезпечення населення тонометрами й ефективними антигіпертензивними засобами [3, с. 275].