Виразкова хвороба шлунку

Виразкова хвороба шлунку − це хронічне захворювання шлунка і дванадцятипалої кишки, яке перебігає циклічно, характеризується сезонністю, морфологічно − утворенням виразок слизової оболонки шлунка в період загострення. Виникає виразкова хвороба як наслідок розладів гуморальної та ендокринної регуляції секреторних і моторних процесів, а також порушень захисних механізмів слизової оболонки гастродуоденальної зони [5, с. 692].

Етіологія і патогенез. В етіології мають певне значення порушення режиму і характеру харчування, лямбліоз, наявність в організмі хронічних вогнищ інфекції та інтоксикації, тривалі негативні емоції, спадково-конституціональний фактор, алергічний компонент. Провідна роль у виникненні виразкової хвороби належить пептичному фактору. Гіперсекреція соляної кислоти, порушення секреторної функції шлунка сприяють затриманню кислого вмісту і його несприятливому впливу на слизову оболонку шлунка і дванадцятипалої кишки [6, с. 201]. Порушуються фізіологічні взаємозв’язки кори великого мозку і підкіркових утворень, через що в шлунку можуть виникати судинні, пептичні і трофічні розлади. Негативні емоції є стресовими факторами, які збільшують виділення адреналіну, глікокортикоїдів. Останні активують діяльність залоз шлунка, збільшують секрецію соляної кислоти і пепсину. При виразковій хворобі знижується концентрація серотоніну, який захищає слизову оболонку від самопереварювання. Надається значення й імуноалергічним механізмам, у 2/3 хворих виявляють антитіла, специфічні до тканин шлунка і дванадцяти, палої кишки. Виразкова хвороба є поліетіологічним захворюванням, що виникає внаслідок тривалого впливу на організм дитини комплексу несприятливих факторів [2, с. 300-301].

До факторів, які сприяють розвитку виразкової хвороби, відносяться: конституційні й спадкові особливості, у тому числі збільшення кількості паріетальних клітин (тих, що виробляють соляну кислоту), 0 (І) група крові; вплив чинників зовнішнього середовища (ритмічні зміни вологості, атмосферного тиску, температури); паління та зловживання алкоголем; супутні захворювання (гепатит, цироз печінки).

Починаючи з 1983 р. посилено вивчається й інша точка зору щодо етіології виразкової хвороби. Мова йде про роль мікробного інфікування слизової оболонки антрального відділу шлунка, в основному Неlісо-baсtег руlогі. Цей мікроорганізм виявляють у переважної більшості хворих на виразкову хворобу. Це анаероб, який розташовується під шаром слизу на поверхні шлункового чи дуоденального епітелію. Інфікування антрального відділу шлунка зростає в разі поверхневого гастриту, незалежно від того, є гастрит самостійним захворюванням чи розвинувся на фоні виразкової хвороби [5, с. 693].

Основні клінічні прояви. Характерним симптомом є біль, який спочатку не пов’язаний з прийманням їжі, нетривалий, без чіткої локалізації. Вираженість і характер больового синдрому визначаються локалізацією процесу (шлунок, дванадцятипала кишка), показниками секреторної функції шлунка, тривалістю захворювання. Надалі біль стає тривалим, стійким, локалізується в надчеревній ділянці або в правому підребер’ї. При виразці шлунка біль посилюється невдовзі після приймання їжі. Для виразкової хвороби дванадцятипалої кишки характерний біль натще (голодний біль), рідше − через 2 − 3 год після їди. Може спостерігатися і нічний біль, що локалізується навколо пупка. Біль при виразковій хворобі періодичний [2, с. 202]. Період загострення триває переважно 6 − 8 тижнів, потім настає ремісія. При виразковій хворобі загострення спостерігається навесні і восени. Одним з її постійних і ранніх проявів є диспепсичний синдром: відрижка, печія, нудота, рідше блювання. Печія буває найчастіше при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки, поєднується з відрижкою кислим, блюванням. Якщо виразка локалізується в шлунку, спостерігається пуста відрижка (повітрям). Апетит знижується тільки в період загострення при появі болю. Язик обкладений. Живіт дещо здутий. У період загострення можуть відмічатися напруження м’язів передньої черевної стінки в надчерев’ї, болючість при пальпації. Температура тіла нерідко субфебрильна. Запор, болючість при пальпації за ходом товстих кишок. Діти і підлітки з виразковою хворобою емоційно нестійкі. Відмічають розлад сну, підвищену стомлюваність, зниження пам’яті. При виразковій хворобі шлунка нерідко буває відставання в масі тіла [3, с. 445].

Лікування визначається фазою захворювання (загострення, неповна ремісія) і спрямоване на різні етіологічні і патогенетичні механізми виразкової хвороби. Мета комплексної терапії − зниження інтенсивності агресивних факторів і підвищення активності факторів захисту. Основним є консервативне лікування, до хірургічного втручання вдаються тільки при ускладненнях. У фазі загострення призначають постільний режим на 1 − 3 тижні залежно від вираженості клінічних проявів. Показаними є засоби з седативним і снотворним ефектом (препарати валеріани, пустирника, еленіум, рідше димедрол, фенобарбітал) [6, с. 203].

Дієта при виразковій хворобі повинна містити фізіологічну норму білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів. У фазі загострення слід дотримуватися принципу механічного і хімічного щадіння слизової оболонки. Для цього на 4 − 5 діб призначають максимально щадну дієту № 1 а або № 16 за Певзнером, а потім поступово переходять на дієту № 1. Передбачається обов’язкове 5 − разове щоденне харчування. їжу готують на парі, відварюють і перетирають. Пацієнтам пропонують молоко, неміцний чай, оливкову або соняшникову олію, свіжий сир, некислу сметану, нежирний сир, твердо зварені яйця, парові омлети; молочно-круп’яні супи з додаванням протертих овочів, молочні з подрібненою вермішеллю або домашньою локшиною, перетерті овочеві супи з моркви, картоплі, буряка. Дієта включає також варене м’ясо і рибу, нежирну яловичину, курятину, судака, окуня та іншу рибу (нежирні сорти), білий черствий хліб, картоплю, моркву, буряк, гарбузи, кабачки у вигляді пюре, фрукти та ягоди у вареному, перетертому і печеному вигляді; компоти із солодких сортів фруктів і ягід; соуси білі, молочні; некислі фруктові та ягідні соки з абрикосів, слив, яблук, малини, полуниць з додаванням 1/3 склянки води, відвар шипшини [3, с. 448].

Призначають антацидні, в’яжучі, спазмолітині лікарські препарати. Антихолінергічні і гангліоблокуючі засоби і вітаміни. Широко застосовують фізіотерапевтичні засоби (діатермію, УВЧ, солюкс, електрофорез новокаїну, папаверину). Ефективним є лікувальна гімнастика, масаж.

Санаторно-курортне лікування проводиться у фазі ремісії в Трускавці, Моршині, Єсентуках, Желєзноводську. Хворі на виразкову хворобу повинні перебувати на диспансерному обліку в дільничного педіатра і гастроентеролога (міської або обласної поліклініки), який здійснює контроль за проведенням етапного лікування (стаціонар − реабілітаційне відділення − поліклініка − санаторій) [31, с. 214].

Профілактика. Основою профілактики є дотримання режиму харчування, повноцінне раціональне харчування, виявлення дітей, які мають схильність до виразкової хвороби (група ризику), санація хронічних вогнищ інфекції, своєчасне лікування гострих шлунково-кишкових захворювань. У центрі уваги педіатрії повинні перебувати діти, які тривалий час лікувалися глікокортикоїдами індометацином, препаратами саліцилової кислоти, що негативно впливають на слизову оболонку травного каналу. Важливе місце займає санітарно-освітня робота серед школярів про шкідливість куріння, алкоголю, спрямована на боротьбу з токсикоманією і наркоманією. Регулярні заняття фізкультурою, спортом, створення здорового психологічного клімату в сім’ї і школі є важливими ланками запобігання виразковій хворобі [6, с. 205].