Сонячний удар

Сонячний удар виникає після інтенсивного опромінювання голови, переважно у дітей і осіб похилого віку, а також у людей, ослаблених і не досить пристосованих до сонячного опромінювання. При сонячному ударі в результаті дії сонячного проміння виникають порушення діяльності мозку. В тяжких випадках можуть розвинутися набряк та крововилив у мозок і серозний менінгіт.

Основні клінічні прояви Захворювання характеризується раптовою втратою свідомості, прискоренням пульсу, задишкою і зниженням артеріального тиску; іноді виникають маячення і судороги, збудження. Втрата свідомості здебільшого буває короткочасною, а в тяжких випадках (при розвитку крововиливу або набряку мозку) у ослаблених хворих може бути тривалою.

Сонячний удар звичайно починається з загальної слабості, розбитості, головного болю й запаморочення, нудоти, блювання, шуму у вухах [26, с. 100].

Перша допомога. Потерпілого слід негайно захистити від сонячного опромінювання, перенести в затінок або в прохолодне приміщення, покласти холод на голову, дати випити холодної води. У тяжчих випадках, при порушеннях дихання і серцево-судинної діяльності, дають кисень, вводять серцеві засоби і застосовують інші лікувальні препарати, як при тепловому ударі [40, с. 212].

Синдром тривалого стискання

Синдром тривалого стискання (СТС) − дуже тяжке ушкодження, яке виникає за умови тривалого стискання м’яких тканин, м’язів, судин, нервів і супроводжується розвитком шоку та всмоктуванням в кров токсичних речовин, які утворюються в результаті розпаду м’яких тканин.

СТС виникає тоді, коли м’які тканини тривалий час стискаються брилами зруйнованих будинків, ґрунтом під час обвалів шахт, землетрусів тощо [19, с. 445].

Сьогодні у патогенезі СТС важливого значення надають трьом чинникам: 1) нейрорефлекторному та нейрогуморальному, які зумовлені дією на організм механічної травми; 2) токсичному, зумовленому всмоктуванням із пошкоджених тканин токсичних речовин; 3) плазмовтраті у зв’язку з набряком пошкоджених тканин.

Експериментально доведено, що під впливом больового подразнення у ЦНС тварин порушується співвідношення процесів збудження і гальмування. Під час стиснення м’язова тканина втрачає міоглобін, фосфор, калій, креатинін. Все це разом із продуктами розпаду білка надходить у загальне коло кровообігу, зумовлюючи інтоксикацію організму.

Токсемія призводить до порушення функції нирок і виникнення гострої ниркової недостатності. Порушується функція печінки.

У відповідь на травму змінюється активність вегетативної і ендокринної регуляції, що спричинює спазм судин, порушення гемодинаміки [17, с. 437].

Клінічна картина змішаної форми СТС характеризується ознаками поверхневої ішемії тканин і наявністю помірного набряку пошкодженого сегмента. Ці зміни з’являються у перші 6 − і 2 год після декомпресії. Пізніше на шкірі з’являються пухирі.

За тяжкістю клінічних проявів вирізняють чотири форми СТС:

1) дуже тяжка − розвивається у разі стиснення обох нижніх кінцівок протягом 6 год і більше. Смерть настає у першу або на другу добу після травми;

2) тяжка − стискається одна (або обидві) нижня кінцівка протягом 6 − 7 год;

3) середньої тяжкості − буває у разі стиснення м’яких тканин протягом менше ніж 6 год. Перебігає без видимих розладів гемодинаміки, з помірним порушенням функції нирок;

4) легка − стискаються окремі сегменти м’яких тканин тривалістю менше ніж на 4 год. Розлади функцій серцево-судинної системи і нирок виражені незначна [10, с. 217].

Перша допомога. При синдромі тривалого стискання після звільнення кінцівки її туго бинтують еластичним бинтом, обкладають пузирями з льодом чи холодною водою. Ушкоджену кінцівку іммобілізують за допомогою шин. Щоб запобігти потраплянню у кров продуктів розпаду, накладають джгут. Для боротьби з шоком потерпілого необхідно зігріти, загорнувши в теплі речі, напоїти гарячим чаєм і якнайшвидше доставити в лікувальний заклад.

Лікування хворих із СТС повинно бути спрямоване на відновлення координації процесів збудження і гальмування, корекцію гемодинамічних розладів, відновлення загального гомеостазу шляхом проведення ранньої інтенсивної і адекватної інфузійної терапії, зменшення плазмовтрати і токсемії, нормалізацію функцій нирок [27, с. 200-201].