Застосування холоду та тепла

До шкірних лікувальних процедур належить застосування холоду та тепла. Холод на місці його прикладання спричиняє звуження дрібних судин не лише шкіри, але й підлеглих тканин. У дану зону зменшується прилив крові, сповільнюється кровообіг, знижується чутливість нервових рецепторів. Завдяки цьому холод діє протизапально і зменшує больові відчуття. Внаслідок звуження кровоносних судин холод сприяє зупинці кровотечі. Прикладання тепла спричиняє розширення судин у шкірі та підлеглих тканинах, посилює прилив крові, внаслідок чого активізується життєдіяльність клітин. Тепло сприяє розсмоктуванню запальних процесів, заспокоює больові відчуття і послаблює свербіння шкіри. До холодових процедур належать прикладання міхура з льодом, холодний компрес, примочки. Тепловими процедурами є зігрівальний та гарячий компреси, грілка, припарки, парафін, ванни [18, с. 79-80].

Міхур з льодом. Міхурі для льоду виготовляють з гуми або водонепроникної тканини з щільним корком. Міхур з льодом застосовують при кровотечах, гострих запальних про цесах у черевній порожнині, травмах (у перші години), в другий період гарячки.

У міхур накладають маленькі шматочки льоду або сніг (до половини). Потім незаповнену частину міхура стискають, щоб витиснути повітря, і старанно загвинчують корок. Щоб уникнути переохолодження тіла, міхур з льодом загортають у рушник і прикладають до тіла. В міру танення льоду в міхурі воду можна зливати, а кусочки льоду докладати. При відсутності льоду чи снігу міхур наповнюють холодною водою. Міхур з льодом можна прикладати тривалий час, але через кожних 20 − 30 хв його обов’язково треба знімати на 10 − 15 хв [30, с. 152].

Компреси. Компрес − це лікувальна багатошарова пов’язка. Компреси бувають сухі й вологі. Вологі компреси можуть бути холодними, зігрівальними та гарячими.

Холодний компрес спричиняє місцеве охолодження тканин, звуження кровоносних судин, зменшує кровопостачання і біль. Холодні компреси рекомендуються на місця забиття, травм у перші години, укусів комах, на перенісся при носовій кровотечі тощо. Для цього марлю або шматок чистого полотна складають у кілька разів, змочують холодною водою, відтискають і накладають на хвору ділянку (рис. 12.4).

Рис. 12.4. Зігрівальний компрес.

Оскільки накладений компрес швидко нагрівається, його треба міняти через кілька хвилин. Частіше користуються двома компресами: один накладають хворому, а другий охолоджують у воді. Для підтримання низької температури у воду кладуть лід. Після накладання компресу на шкіру зверху можна покласти міхур з льодом або снігом. Тривалість процедури 50 − 60 хв [33, с. 448].

Примочки − різновид холодного компресу. Марлю або полотно, складене в кілька разів, змочують лікувальним розчином (настій ромашки, вода з оцтом − 1 столова ложка на склянку холодної води та ін.).

Зігрівальний компрес найчастіше застосовують як теплову процедуру. Він зберігає вологе тепло протягом багатьох годин і справляє тривалий лікувальний вплив на шкіру і підлеглі тканини. Під компресом утворюється замкнута волога камера, в якій температура водяної пари довгий час підтримується на рівні температури шкіри. Утворене тепло спричинює приплив крові, що в свою чергу сприяє розсмоктуванню запального процесу, зменшенню венозного застою. Це сприяє зменшенню спазму і болю.

Зігрівальний компрес застосовується при найрізноманітніших гострих та хронічних запальних процесах у шкірі, підшкірній основі, суглобах, плеврі, молочній залозі, середньому вусі; при забитті (через одну добу після травми), при утворенні інфільтратів після ін’єкцій тощо.

Протипоказання: гнійничкові захворювання шкіри (фурункул, карбункул та ін.), алергійні висипання та пошкодження шкіри, висока температура тіла [18, с. 152].

Зігрівальний компрес складається з трьох шарів і закріплюючої пов’язки (рис. 13.4). Нижній шар, що накладається на хвору ділянку, − це вологі, складені в 6 − 8 разів марля або полотно, змочені водою кімнатної температури (водний компрес). Розміри марлі або ганчірки повинні бути трохи більші від розмірів ділянки шкіри, на яку накладається компрес. Змочивши марлю або ганчірку, її відтискають. Другий шар зігрівального компресу, що забезпечує герметизацію, − це вощений папір або клейонка, які з усіх боків повинні бути на 2 см більшими від нижнього шару. Третій шар (утеплюючий) − біла або сіра вата, яку рівномірно накладають на клейонку так, щоб вона на 2 см виступала за її межі. Зверху компрес закріплюють бинтовою пов’язкою, яка мас надійно втримувати компрес і по краях притискати його до шкіри. Через 2 год перевіряють правильність накладання компресу, акуратно просунувши вказівний палець під усі шари компресу: якщо шар марлі, що прилягає до тіла, теплий і вологий, значить, компрес накладений правильно. Накладають зігрівальний компрес на 8 − 10 год. Після зняття компресу шкіру легенько обтирають теплою водою, висушують м’яким рушником і накладають суху теплу пов’язку. Якщо шкіра почервоніла і з’явилося свербіння, її змащують борним вазеліном [30, с. 154].

Повторно накладати компрес можна не раніше як через 1 год. Для запобігання мацерації шкіру попередньо протирають 45 % розчином етилового спирту або одеколоном і насухо витирають.

Іноді компрес роблять не з води, а з одеколону, горілки або 50 % спирту (напівспиртовий компрес). Його дія сильніша, оскільки відбувається подразнення тканин. Напів спиртові компреси швидше висихають, тому їх знімають через 4 − 6 год.

Гарячий компрес спричиняє розширення кровоносних судин, інтенсивне посилення кровообігу, знімає спазм судин, мас виражену розсмоктувальну та знеболюючу дію. Його застосовують при головному болю внаслідок спазму судин (на голову), при колапсі (до кінцівок), при бронхіальній астмі (на грудну клітку), при спастичному болю в животі (на живіт), при болю в суглобах, м’язах (на уражене місце). Складену в кілька шарів тканину змочують гарячою водою (60 − 70 °С), швидко відтискають і прикладають до тіла. Зверху прикривають клейонкою, ватою і закріплюють бинтом. При охолодженні компрес змінюють.

Припарки − це різновид теплових процедур. Вони довго зберігають тепло і можуть застосовуватись, коли необхідний тривалий тепловий вплив, протягом 1 − 2 год. Розрізняють сухі та вологі припарки. Сухі припарки готують з сипучих речовин: піску, висівок, солі. Для цього шиють полотняну торбинку. Пісок чи сіль нагрівають у духовці або на сковорідці, потім пересипають у торбинку, яку зашивають або туго перев’язують, і прикладають до хворого місця. Вологі припарки готують з лляного насіння, вівсянки, борошна або висівок, які варять у воді або молоці на невеликому вогні до отримання густої кашки, яку потім вкладають у невелику полотняну торбину, зашивають або зав’язують і прикладають до хворої ділянки тіла. Кашку треба готувати щодня, оскільки вона швидко скисає.

Призначають припарки при деяких хронічних захворюваннях органів черевної порожнини (виразкова хвороба без схильності до кровотечі, холецистит), при запаленні середнього вуха, невралгіях тощо [33, с. 429].

Гарячий парафін глибоко прогріває шкіру і підлеглі тканини, діє як протизапальний та розсмоктувальний засіб. Півкілограма твердого білого парафіну кладуть у чисту суху металеву каструлю і розігрівають на невеликому вогні або на водяній бані. При температурі 55 °С парафін плавиться, але розігрівають його до 60 − 70 °С. Потім на ділянку шкіри, попередньо обмиту теплою водою з милом і старанно обсушену рушником, накладають рідкий парафін до одержання рівномірного шару завтовшки 1 − 2 см. Робити це треба швидко, щоб парафін не захолов. Зверху накладають клейонку або вощанку, потім вату або шерстяну тканину. Тримають його на шкірі від 30 хв до 2 год. Після зняття парафіну шкіру обсушують м’яким рушником і змащують жиром. Парафін можна накладати через день, а при відсутності подразнення шкіри і щодня [30, с. 154].

Грілки бувають водяні та електричні. Грілку (сухе тепло) застосовують для розсмоктування запальних інфільтратів, зменшення болю спастичного характеру, при хронічних захворюваннях органів черевної порожнини (хронічний холецистит, гастрит, коліт та ін.), зігрівання окремих ділянок тіла.

Протипоказаннями до застосування грілки є гострі запальні процеси в черевній порожнині (гострий апендицит, гострий холецистит, перитоніт та ін.), забиття в перші години після травми, кровотечі, пухлини. З обережністю прикладають грілку хворим з порушеною чутливістю шкіри, ослабленим та важкохворим у непритомному стані, оскільки вони дуже чутливі до теплового подразнення [32, с. 25].

Водяна грілка − це наповнений гарячою водою плоский гумовий резервуар з корком. Грілку на ³/4 об’єму заповнюють гарячою водою (до 60 °С), потім, стиснувши її біля горловини, витискують повітря, старанно загвинчують корок і перевіряють грілку на герметичність, опустивши корком донизу. Потім грілку витирають насухо, загортають у рушник і прикладають до тіла отвором догори. Через деякий час після прикладання грілки її потрібно зняти і перевірити, чи немає різкого почервоніння шкіри. Щоб при тривалому застосуванні грілки не розвивалась пігментація шкіри, її змащують вазеліном. Можна користуватися електричною грілкою, яка нагадує собою подушечку. В цій грілці можна регулювати ступінь нагріву. Крім того, в ній забезпечується постійна температура протягом тривалого часу [30, с. 155].