36. Жанр сонету

Соне́т (іт. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування або (рідше) перехресною.

Попри ніби закам'янілу тісну форму, сонет містить у собі достатньо сприятливих для висловлення почуття й думки даних: зручний для версифікації й читання розмір — в італійців так звана ендекасилаба (одинадцятискладник), якому в українській поезії відповідає 5-стопний ямб із чергуванням чоловічих і жіночих закінчень.

У цілому, сонет сприяє дисциплінуванню поетичного мовлення. Адже кожна з чотирьох його частин має бути синтаксично викінченою, рими — точними і дзвінким, рекомендується регулярне парокситонно-окситонне римування, уникнення повторень у віршовому тексті одних і тих же слів (крім службових або спеціально вмотивованих за ліричним сюжетом).

Сонет виник у XIII ст. в Італії. Перший з відомих сонетів був написаний Якопо да Лентіні (роки діяльності 1215 - 1233) - нотаріусом при дворі короля Сицилії Фрідріха II і поетом «сицилійської школи». Перші італійські сонети своїм ритмом, строєм, перехресною схемою рими були близькі до народної пісні. Надалі сонетної форми культивували поети «dolce stil nuovo» (Гвідо Гвиницелли, Гвідо Кавальканті, Чіно да Пістойя) і представники демократичної поетичної школи Тоскани (Чеккі Анджольері, ит. Cecco Angiolieri). У творчості перших отримав подальший розвиток прийшов з поезії трубадурів культ коханої. У сонетах поетів dolce stil nuovo жінка обожнюється, руйнуються станові перешкоди в коханні, досліджується духовний світ людини, вдосконалюється поетичну мову. У плебейської поезії Анджольері і його послідовників оспівується буденне життя з її простими людськими радощами. Паралельно з любовним виникають сонети політичний і сатиричний. Канонічні правила написання сонета були сформульовані в 1332 році юристом з Падуї Антоніо да Темпо.

Неперевершеним майстром сонетної форми є Франческо Петрарка. Саме завдяки йому сонет став засобом зображення людських переживань. Його «Книга пісень» (1373) - триста творів, що мають одну сюжетну лінію - розповідь про любов поета до Лаури, надовго визначила шляхи розвитку всієї європейської лірики.

Внутрішня гнучкість сонетної форми тяжіє до постійного оновлення канону. Вже, приміром, В. Шекспір застосовував три чотиривірші і двовірш. Крім цього, можливі також неканонічні форми сонета, приміром «хвостаті сонети» («сонет з кодою»), тобто з додатковим рядком; перевернуті сонети, започатковувані двома тривіршами; суцільні — побудовані на двох римах; «безголові» — з одним чотиривіршем і двома тривіршами; «кульгаві», в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети — один чотиривірш та один тривірш тощо; сонетоїди (типові зразки у збірці М. Зерова «Catalepton»).

Складна композиція, що утворюється з 14 сонетів (в яких перший рядок кожного наступного є повторенням останнього рядка попереднього сонету) і завершується п'ятнадцятим (маґістралом), укладеним послідовно з перших рядків усіх попередніх сонетів — називається вінком сонетів.

Однім з найбільших майстрів сонетної форми був Вільям Шекспір. Усього Шекспіром було написано 154 сонетів, і бомльшая їх частина була створена в 1592 — 1599 роках. Вперше вони були надруковані без відома автора в 1609 році. Два з них були надруковані ще в 1599 році в збірці Пристрасний пілігрим. Весь цикл сонетів розпадається на окремі тематичні групи.