47. Конфлікт між обовязком та почуттямрозумом та пристрастю в трагедії Корнеля Сід

Найвищого розвитку класицистична трагедія досягла у творчості французьких драматургів Пєра Корнеля. Він зосередивсвою увагу на розкритті складних моральних проблем. Основою формування особистості вони вважали заповіді Біблії, проте життя часто висуває проблеми, вирішити які мусить лише сама людина. Корнель розкриває новий конфлікт — боротьбу між обовязком та почуттям — через систему більш конкретних конфліктів. Перший із них — конфлікт між особистими прагненнями і почуттями героїв і обовязком перед феодальною сімєю чи родинним обовязком. Другий — конфлікт між почуттями героя й обовязком перед державою, перед своїм королем. Третій — конфлікт родинного обовязку й обовязку перед державою. Ці конфлікти розкриваються у певній послідовності: спочатку через образи Родріґо та його коханої Хімени — перший, потім через образ інфанти доньки короля, котра приборкує своє кохання до Родріґо в імя державних інтересів, — другий і, зрештою, через образ короля Іспанії Фернандо — третій. Наоснові розкриття системи конфліктів будується сюжет. Родріго Сід і Хімена кохають один одного, але герой, захищаючи честь свого батька, вбиває батька коханої. Драматург показує складний внутрішній світ героїні, яка відповідно до родинного обовязку повинна ненавидіти Родріго, але вона не може зректися кохання. Конфлікт героїні Корнель вирішує за допомогою традиційного на той час прийому: тільки втручання короля, його дозвіл звільняють Хімену від необхідності помсти. Король не може дати відповіді. Необхідна нова сила, яка стоїть понад королем. І герої вдаються до Божого суду — властивого для Середньовіччя способу вирішення суперечок з допомогою сили. Сід перемагає — Бог на його боці. Король Фернандо радісно оголошує про шлюб Сіда та Хімени. Послідовна вірність обовязку дозволила закоханим героям поєднати свої долі.

48. Модифікація класицистичної парадигми в драматургії Корнеля та Расіна

Расін зображує той же класицистичний конфлікт між обовязком і почуттям, що і Корнель. Він теж цілком на стороні боргу, розуму, чесноти, які повинні приборкати пристрасті людського серця. Але, навідміну від Корнеля, Расін показує не перемогу боргу, а, як правило, перемогу почуття. Це повязано з новим поглядом на людину як предмет зображення у трагедії і уявленнями про завдання театру. Головне завд. театру — моральне виховання. Але Расін, на відміну від Корнеля, бачить моральність не в цивільних почуттях, а в чесноті. Конфлікт переноситься всередину душі героїв, у світ їхніх інтимних почуттів. Для Расіна не характерні герої, що вражають величчю своєї душі. Драматург приймає положення Аристотеля про трагічну вину: героям належить бути середніми людьми за своїми душевними якостями, інакше кажучи, мати чесноту, але бути схильними до слабкостей, і нещастя повинні на них обрушуватися внаслідок якоїсь помилки, здатної викликати до них жалість, а не огиду, — писав Расін у передмові до трагедіїАндромаха. Він виступає проти досконалих героїв. Його персонажі виглядають більш реальними, ніж у трагедіях Корнеля. Увага до людини, до якостейїї особистості, світуїї почуттів, перенесення конфлікту з зовнішньої сфери у внутрішню позначається на структурі расіновскіх трагедій. Якщо Корнель, для якого дуже важливі були події, що відбуваються в обєктивному світі, майже ніколи не міг укластися в рамки єдності часу і місця, а іноді і дії, то для Расіна, що говорить про внутрішній світ людини в момент трагічної катастрофи, укластися в три єдності дуже просто. У його трагедіях майже немає зовнішніх подій, вони відрізняються строгістю і гармонійністю форми. Мова Расіна музикальна. Краса його віршів вражала сучасників. Персонажі його трагедій говорять інакше, ніж герої Корнеля, схильні до ораторської промови. Расіновскі герої говорять дуже співуче, піднесено, їх пристрасті ушляхетнюються за рахунок гармонійної, благородної мови. Расін був найбільш значним виразником художніх основ класицизму, творцем однієї з найяскравіших моделей літературної творчості. Він не відчував труднощів від слідкуння классицистичним правилам, як Корнель, навпаки, він багато досяг саме в результаті виконання цих правил. Ось чому в епоху романтизму, на початку XIX століття, його імя стало символізувати всю систему класицизму.