10. Новаторство Бокаччо-новеліста. Поєднання в Декамероні фольклорної традиції з новим гуманістичним світобаченням.

Декамерон1350-1353 — це найвищий етап у творчій еволюції Боккаччо, збірка оповідань, якою закладено основи жанру художньої реалістичної новели в Європі. Його виникнення повязане з трагічною подією — епідемією чуми, що охопила багато міст Європи, а 1348 року дійшла й до Флоренції. Описом чуми й починається Декамерон, пошесть — це ніби відправний пункт у композиційному задумі письменника. Композиція Декамерона: десятеро молодих людей, — сім жінок і три юнаки, — зустрівшися випадково в церкві, вирішили тимчасово залишити місто, оселитися в позаміських маєтках, осторонь від вогнища епідемії, і прожити цей час, поки лютує пошесть, якнайспокійніше, в розвагах, співах, а надто — в розповідях. Намір виконано, оповідачів десятеро, за містом вони лишаються десять днів, кожен з них щодня розказує по одній оповідці, отже, за допомогою цього композиційного принципу обєднано сто оповідок. Назва твору знаходить своє пояснення саме тут. Декамерон — це грецьке словоутворення, значення якого — десятиденник.

Сюжети для новел Боккаччо брав із різних джерел. Переважна більшість їх запозичена з античної, східної, середньовічної літератур, з фольклору, в окремих групах новел відтворені реальні події з флорентійського життя. Увесь цей матеріал переосмислено і перетворено в дусі гуманістичних ідей та естетики гуманізму. Запозичення не позбавили твір оригінальності. Автор послугувався ними для відтворення живого світу Італії, панорами національного життя з його побутом і звичаями, своєрідними людськими характерами. Дії майже всіх новел на запозичені сюжети відбуваються на батьківщині Боккаччо.

Гуманістичне звеличення людини, як чоловіка, так і жінки, незалежно від походження, знаходимо в багатьох любовних новелах.

11. Звільнений Єрусалим т.Тассо як ідейно-естетичний підсумок італійського Відродження.

Останнім видатним поетом італійського Відродження, творчість якого припадає на період жорстокої реакції, був Торквато Тассо 1544-1595. Коли він працював над поемою Звільнений Єрусалима, у нього посилилась хвороблива релігійність, страх перед церковною цензурою, і на цьому грунті виникло незадоволення своїм твором, особливо наявністю в ньому чуттєвого елемента, несумісного з релігійними поглядами. Поет відмовився видавати поему, маючи намір переробити і виправити її. Тимчасом обстановка при феррарському дворі несприятливо впливала на його душевний стан, що призвело до прогресуючого психічного захворювання. В 1581 р. один із друзів поета без його дозволу видав Звільнений Єрусалим. Це [197] надзвичайно налякало Тассо, і він відрікся від твору. Надрукована поема викликала гостру полеміку, нападки на неї гнітили поета, посилювали аскетичні настрої. Під їхнім впливом він видав перероблений варіант поеми під назвою Завойований Єрусалим, який за ідейним рівнем та художнім змістом стоїть незрівнянно нижче від першої редакції.

Звільнений Єрусалим — найвище досягнення Тассо і одна з найвизначніших ренесансних епопей. Працюючи над поемою, поет усвідомлював свою мету — створити християнський епос великого ідейного змісту. Тому у пошуках сюжету він звернувся до історичних подій, які хвилювали його сучасників, а саме — до першого хрестового походу — облоги і взяття Єрусалима кінець XI ст.. Ця тема була актуальною для Італії другої половини XVI ст. у звязку з небезпекою турецької агресії в Південну Європу. Розбійницька держава Османів встановила своє панування на Балканському півострові, в Албанії, підкорила Угорщину і погрожувала виснаженій війнами, роздрібленій Італії. Папа та уряди італійських держав закликали до відродження традицій хрестових походів, до нового наступу на Схід. У 70-ті роки обєднані сили Італії та Іспанії розгромили флот Османської імперії у Лепантській битві і заслонили Південну Європу від турецької навали. Ця подія трактувалася в Італії як подвиг католицької зброї. Такі настрої проникали і в літературу, зокрема, знайшли відображення в ідейному змісті Звільненого Єрусалима.