6. Типологічні риси літератури Відродження

• Перенесення центру уваги на людину та реальний світ

• Взаємодія античного те середньовічного типу творчості, їх синтез

• Тенденція до створення титанічних образів і масштабних картин життя

• Роль фантастичного елементу

• Оптимістичний пафос

• Початок усвідомлення загальноєвропейської і культурної літературної спільності

-Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було наслідком секуляризації звільнення суспільного життя загалом.

-Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.

-Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.

-Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і повязана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень Відродження.

-Широке використання теорії подвійної істини для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

-Переміщення людини, як основної цінності, у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

Приходить гармонія на зміну ієрархічності, підкреслюється індивідуальність кожної окремої людини, на відміну від СВ краса не лише у духовності, але краса-тілесність, краса-моральність, краса-добро. Відродження чи не єдина епоха у якій гармонійно поєднується перевага розуму та емоційний стан людини.

Щодо жанрів, у добу Відродження не зявлялося нічого нового можна сказати, що виникає жанр новели Боккаччо, але вона існувала ще у добу СВ анонімна збірка оповідань новеліно, насамперед усі існуючі жанри мали свій подальший розвиток називати твори, що ми пройшли та їх жанри

7Періодизація Відродження в Італії.

Періодизація за часом:- Раннє — 14ст; — Високезріле — 15 ст; — Пізнє — 16 ст. За змістом: — оптимістичне поєднання раннього та високого — піднесеність ідей Відродження, віра у свої ідеали; — песимістичне розчарування в ренесансних ідеях, криза Відродження, що стала поштовхом до виникнення маньєризму, а далі і бароко. Ще слід зазначити, що лише для італ. Відродження є характерним наявність періоду Проторенесансу13-14ст — як перехід. етап між СВ та Відродженням; має місце лише в Тоскані та Римі; представник Данте. У літературі: письменники італ. відродж. переключають релігійні сюжети в земний план, навчаються мистецтву портрета та психологічній характеристиці героїв; поворот письменників до реалізму, який пов`язаний з поступовим відходом від характерного для середньовічної літератури алегоризму; основним предметом зображення стає людина з усією своєю дієвістю та мінливістю, створення сильних характерів; змінюється зображення природи — тепер вона не символізує духовні переживання митця як у данте, а просто мила його своєю реальною красою; іншою відзначноюренесансною рисою є оптимізм та віра у силу людини та силу народу.

8. Поетична творчість Петрарки

Історичне значення лірики Петрарки заклечається в звільнені ним італійської поезії від містики, алегоризму і абстрагованості. Вперше любовна лірика у П. стала слугувати прославленню реальної земної пристрасті. Вона зіграла величезну роль в утвердженні гуманістичного світогляду з його індивідуалізмом і реабілітацією земних зв’язків. Створений П. індивідуалістичний стиль став канонічним для ліричної поезії.

Характерна особливість поетичного стилю П. в тому, що П. надає поетичній формі самостійного значення. Лірика П. завжди артистична, вона відрізняється вишуканістю, безупинним прагненням до зовнішньої краси. Цей момент вносить в його поезію задатки естетизму і навіть манірності.

П. захоплюється також метричною складністю, витонченими комбінаціями ритмів і рифм. Но ці моменти формального порядку не грали важливої ролі у самого П. у зв’язку з змістом його поезії, наявності в нього тонкого художнього смаку та почуття «золотої міри» . Такі найменш цінні сторони поетичної майстерності П. були висунуті на перший план його нечисленними прихильниками, наслідувачами, «петраркістами» XV – XVI. П. залишив в наслідок європейській поезії величезний запас поетичних образів, форм, мотивів, довів до досконалості розроблений вже його попередниками жанр сонета, який став надбанням всіх європейських народів.

• Розвинена самосвідомість, вперше з»являється ліричний герой – абстрактна фігура, як ознака розвиненої самосвідомості та само рефлексії, тобто психологізм через інтерес до власного «Я»;

• Виокремлюється інтерес до слави: Лаура – як вказівка на лавровий вінок, що увіковічнить творчий імпульс поета;

• Конфлікти між радостями земного життя і та внутрішньою релігійною концепцією

• Вміння передавати тонкі переливи почуттів, гами їхніх відтінків, спричинених коханням;

• Поступове наближення до матеріального світу у зображенні людини та природи – ренесансний реалізм (т.в. міметизм);

• Віртуозність форми Петрарки – петраркізм, втілена в канонічній формі вірша – сонет.

Сонет – особлива строфа з 14 рядків, які поділ. на : 2 чотиривірша (катрени), 2 тривірші (терцети).