38. «Шекспірівське питання» і ставлення до нього на сучасному етапі.

Мізерність даних про життя Шекспіра дала привід для виникнення в середині XIX ст. гіпотези, згідно з якою автором п’єс, що носили ім’я Шекспіра був не актор Вільгельм Шекспір, а якась інша особа. Претендентами на роль Шекспіра були: Крістофер Марлон («університетський розумник»); Граф Оксфорд (патрон театру); Граф Есекс; Френсіс Бекон (філософ, автор «Нової Атлантиди»); Королева Єлизавета I; Лорд Ретленд (власник театру «The Rose»); всі тогочасні вельможі у наближенні до Єлизавети; Бен Джонсон (близький друг Ш., режисер і постановник в театрі)

Факти існування Шекспіра:

• Дуже гарний чоловік і батько( мав 4-х дітей)

• Мав дружину Ann Hathaway

• Домовласник(мав 2 буд.),народився в Стретфорді.

• Перекупщик

• Спекулював зерном у часи неврожаю

• Збереглися відомості про сплачення податків

• Пайщик театра (вкладав гроші у театр)

• Є судові позики на Шекспіра

• Його п’єси

Проти існування Шекспіра:

• Немає жодного підпису (ставив хрестик, що вважалося ознакою не писемності)

• Немає жодного власноручного рукопису п’єс (тільки переписи, в основн. Бена Джонсона)

• Портрет вважається узагальненим образом британця тих часів

«Антишекспірівці» вважають, що син звичайного торговця, провінціальний недоучка не може мати таких глибоких думок та такої проникливості і благородства відчуттів, на їх думку тільки людина надзвичайно освічена, яка належала до вищих верств сусп. могла бути автором таких творів. Але для характеру доби Відродження дуже типовим є поява геніїв самоучок, вихідців із народу, які виступали за борцями за нове світобачення проти середньовічних забобон. Шкільна наука – схоластика, була не в змозі дати Ш. такий широкий кругозір та багатство знань та куль-них інтересів, але Ш. багато читав, і поряд із книгою справжньою школою для нього було життя.

39.Традиційна періодизація творчості Шекспіра.

Найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби Відродження була творчість Вільяма Шекспіра 1564-1616. Спадщина геніального митця набула світового значення, опліднювала творчий розвиток народів світу усіх наступних століть, зберегла свою актуальність до нашого часу і ніщо не говорить про можливість втрати нею своєї притягальної сили в майбутньому.Літературна спадщина Шекспіра складається з 37 пєс, поем Венера та Адоніс і Зганьблена Лукреція та 154 сонетів. Стиль та жанри п’єс Ш., їх тематика й характер змінювались в залежності від того періоду часу, коли вони були написані. Розрізняють 3 періоди творчості Ш.:

• I – (1592-1600) оптимістичний (віра в життя), (Оптимістичний, тому що збігається з періодом раннього відродження, а раннє відродження пов'язане з гуманізмом. Все веде до добра, гуманісти вірять у торжество гармонії.) життєрадісні комедії, не рідко із ліризмом. Пр: «Сон літньої ночі», «Торгівець з Венеції», «Багато галасу із нічого», «Приборкання норовливої», та серія історичних п’єс (сюжет із англ. історії): «Річард III», «Річард II», дві частини «Генріха IV», «Генріх V», «Юлій Цезарь», «Ромео і Джульєтта»

• II – (1600-1608) трагічний (віра в життя+струя песимізму), (Цей період творчості Шекспіра пов'язаний з розвитком жанру трагедії. Він створює в основному тільки трагедії і незабаром розуміє, що буржуазна моральність не краща, ніж середньовічна. Шекспір б'ється над проблемою, що є зло. Трагічне розуміється ідеалістично. Шекспіра жахає те, що трагедія виникає з того ж, із чого й комедія. Шекспір починає спостерігати, як те саме якість приводить до гарного й поганого.) трагедії: «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра», «Тімон Афінський», «Troilus and Cressida»

• III – (1609-1612) романтичний, трагіромантичний (мрійливе, ліричне відношення до життя), (Романтичний. Шекспір намагається зберегти гуманістичні матеріали, хоча паростків для гуманізму не дає.) трагікомедії: «Цімбелін», «Зимова казка», «Буря».