- •1. Літературознавство як система. Теорія літератури, історія літератури й літературна критика: специфіка та пов’язаність.
- •2. Історична зміна поглядів на сутність та функції літератури: від Аристотеля до Гегеля.
- •3. Сутність та функції літератури у дзеркалі модерних теорій.
- •4. Герменевтика як метод інтерпретації. Герменевтичне коло.
- •5.Наукові методи у літературознавстві
- •6. Наукові школи та методи літературознавства хх століття: психолінгвістична теорія о. Потебні та міфологічна критика.
- •7. Наукові школи та методи літературознавства хх століття: літературознавчий психоаналіз.
- •9. Художній текст і функціонування кодів.
- •10. Основи наратології: мімезис і дієгезис, типологія нараторів, види фокалізації.
- •12. Художній образ. Пластичні та непластичні образи. Синестезія.
- •14.Міметичний (автологічний) образ, алегорія, символ і симулякр.
- •17.Тема і мотив у літературному творі.
- •18. Фабула і сюжет літературного твору.
- •19. Зовнішня і внутрішня композиція літературного твору.
- •20. Походження літературних родів і жанрів. Поняття про лірику, драму й епос.
- •21. Жанри епосу, їх різновиди.
- •22.Драматичні жанри.
- •23.Ліричні жанри.
- •25. Мова художньої літератури. Поезія і проза. Фоніка.
- •26. Мова художньої літератури: лексика.
- •27. Мова художньої літератури: тропи.
- •28. Поетичний синтаксис: риторичні фігури, семантичні повтори
- •29. Поетичний синтаксис: композиційні повтори.
- •30.Фігури зіставлення і протиставлення. Фігури, що впливають на ритм.
- •31. Метрична і тонічна системи віршування.
- •32. Силабічна система віршування. Міжсистемні й позасистемні форми.
- •33. Силабо-тонічна система віршування. Основні стопи.
- •34. Види рим. Способи римування.
- •35. Строфіка. Канонічні строфи. Сонет.
- •37. Компаративістика. Типи літературних зв’язків.
- •37. Інтертекст. Різновиди запозичення і наслідування.
- •38. Зовнішні та внутрішні чинники розвитку літератури. Циклічна концепція стильової еволюції.
- •39.Літературні типи творчості та стилі: бароко і класицизм
- •40.Літературні типи творчості та стилі: класицизм і романтизм.
- •1637 Року).
- •41. Літературні типи творчості та стилі: романтизм і реалізм.
- •42. Літературні типи творчості та стилі: реалізм і модернізм
- •43. Літературні типи творчості та стилі: модернізм і постмодернізм.
- •44.Сентименталізм, натуралізм, декаданс: зміна естетичних уподобань супроти попереднього типу творчості
- •46. Критерії художності літератури.
- •1. Образність. Здатність до образ отворе ння закладена у
- •2. Образний лад твору, наявність оригінальних,
- •26 П.В. Білоус. Вступ до літературознавстваВона тобі нелюба. Ти болиш.
- •3. Емоційна виразність. Її можна досягти не лише
- •47. Критичне судження: структура. Критерії естетичної оцінки.
- •48. Основні жанри літературно-художньої критики
- •49.Рецензія як жанр літературно-художньої критики: різновиди, специфіка, структура
- •50. Роль літературної критики у творенні канону і в деканонізації
- •Культурно-цивілізаційна епоха, що настає орієнтовно у 60-х рр. Хх ст. – після епохи Нового часу (яка, у свою чергу, тривала від зародження просвітницького світогляду у хviii ст.).
19. Зовнішня і внутрішня композиція літературного твору.
Композиція (лат. compos itio - складати , поєднувати,
оформляти) - побудова літературного твору, розміщення і
співвідношення його компонентів. Композиція включає в себе:
— сюжет;
- позасюжетні елементи (авторські відступи - ліричні,
історичні, філософські та ін.; описи - портрет, пейзаж, інтер'єр),
Зовнішня композиція-назва епіграфа,присвята,дії(акти)сцени,розділи,шлави.
Внутрішня композиція-система образів,сюжет,поза сюжетні елементи,мотив.
20. Походження літературних родів і жанрів. Поняття про лірику, драму й епос.
Три роди словесної творчості - епос, лірика, драча —
виникли із синкретичного обрядового мистецтва давнини.
Епос - один з основних родів літератури, для якого
характерні масштабність художнього відтворення дійсності,
сюжетність, розповідність, наявність характері в-персонаж і в. у
вчинках яких розкривається динаміка зображуваного.
Епос поєднує в собі віршову і прозову оповідь. Ранній
епос - віршовий, який здебільшого відображав подвиги
легендарних героїв, їхні незвичайні мандри, змальовував
екзотику відкритих земель. Кожен народ має свій епос: греки -
"Іліаду" й "Одіссею" Гомера, римляни Енеїду" Вергілія, німці
- "Пісню про Нібелунгів", фінни -"Калеваду", естонці -
«Калевіпоег» грузини -"Витязя з тигровій шкурі", українці -
билини , думи, "Слово о полку Ігоревім".
З удосконаленням художньої творчості з'явився прозовий
епос - казка, притча, легенда, оповідання, повість, роман.
Лірика - рід художньої літератури, який виражає
внутрішнє життя людини (переживання, враженій, емоції,
роздуми), є суб’єктивним відображенням почуттів ліричного "я";
лірика не має сюжетності, оповідального начала та образів-
персонажів. Від епосу лірика відрізняється способом
відображення дійсності. Приклад: Він і Вона зупиняються перед
клумбою з чорнобривцями; Він розказує, що їх посадила мати,
ціле літо доглядала, виполювала бур’ян, через те квіти такі гарні,
з них вийде чудовий букет; Вона сказала: "Так сонно пахнуть
тихі чорнобривці"; Він - епік , Вона - лірик. Лірика більше
пов'язана із вираженням, епос - із зображенням.
Ліричне "я" - це безпосередньо виражена особистість
автора, ліричний герой. Звичайно, біографія поета не тотожна
ліричному герою, тому не слід відносити певні думки й емоції
на карб автора. Поет прагне піднятися над буденністю, виразити
класне світовідчуття, зробити художні узагальнення дійсності, а
цс не в усьому співпадає ні з його зовнішньою (подієвою), ні з
нпутрішньою біографією (наприклад, ліричний герой "Зів'ялого
листя" І.Франка, поезій Лесі Українки, В. Симоненка, В. Стуса).
Драна (з греиьк.: дія) - рід художньої літератури, в якому
явища життя і характери героїв розкриваються не через
ангорську розповідь, а через вчинки і висловлювання дійових
осіб, і сам твір призначений для сценічного втілення. За
Аристотелем, драма є "наслідування дії (... ) дією, а не
розповіддю". Особливістю драми є те, що в її структурі, на
підміну від ліричних та епічних творів, особа автора не
передбачена і може проявлятися в авторській позиції та в
авторських ремарках. Ще одна особливість драми полягає в
тому, що вона під час сценічної реалізації може
інтерпретуватися режисером та акторами.
