6. Наукові школи та методи літературознавства хх століття: психолінгвістична теорія о. Потебні та міфологічна критика.

Психолінгвістичний метод звертає особливу увагу на

глибини людської свідомості, на психологію художньої

творчості; йому характерна увага до психології сприймання

художніх творів, поглиблений аналіз характерів, психології

літературних героїв. Основоположник методу - український

філолог О.Потебня, у лінгвоестетичній концепції якого значну

роль відіграє діалектична тріада: зовнішня форма - внутрішня

форма - зміст. Найважливіший елемент у цій структурі -

внутрішня форма, яка служить джерелом утворення нових слів,

є основою образності мови і художності літературного твору.

Така структура дає можливість розкривати як психологію

творчості, так і психологію сприйняття художнього твору,

з'ясовувати особливості його поетики. З позицій цього методу І.

Франко розглядав природу поезії ("Ь секретів поетичної

творчості"). Близький до психолінгвістичного методу

інтуїтивізм (А. Бергсон, Б. Кроче), який підносить значення

підсвідомого, оголошує інтуїцію головним і визначальним

методом естетичного пізнання. Сучасні прихильники

інтуїтивізму стверджують, що мистецтво інтуїтивно глибше

проникає в суть життя, ніж заснована на інтелекті наука.

7. Наукові школи та методи літературознавства хх століття: літературознавчий психоаналіз.

Психоаналітичний метод, заснований австрійським

лікарем-невропатологом Зиімундом Фрейдом. Суть методу

полягає в тлумаченні підсвідомого у психічній (і творчій)

діяльності людини. Художню творчість фрейдисти розглядають

крізь призму примирення "принципу задоволення" і "принципу

реальності". Цей процес передбачає сублімацію (перехід)

підсвідомих бажань у художні образи, реалізацію душевних сил

і розв'язання внутріпсихічних конфліктів. Джерела і рушійні

сили художньої творчості представники методу вбачають у

прагненні людини здійснити невдоволені бажання, пов'язані із

сексуальними переживаннями. Подібне і є мотивацією вчинків

літературних героїв. Зацікавлення Фрейда психологією

творчості привели його до порівняння мистецтва і сну: у сні він

вбачав ті самі психологічні механізми, за допомогою яких

конструюється образ, художній світ, а сам сон розглядався як

"дорога" до підсвідомого. Теорію Фрейда розвинув К. - Г. Юнг,

який висунув теорію архетипів (з гр.: праобраз, праформа).

Архетип, за Юнгом, це "універсальний символ", "індивідуальне

підсвідоме", образи, характери, теми, які існують в літературі з

часу їх виникнення, постійно відновлюючись у її розвитку. Юнг

бачив завдання дослідника у тому, щоб збагнути архетип та

особливості його функціонування у мистецтві. Ж. Лакан

повернув психоаналіз у сферу мови, вважаючи, що текст має

свою "психіку", тому психоаналіз мови має бути основним

завданням критики. Проблеми психоаналізу цікавили І. Франка

(«Із секретів поетичної творчості»), простежуються в

дослідженнях сучасного українського літературознавства.

8. Наукові школи та методи літературознавства ХХ століття: структуралізм і деконструкція.

Структуралізм як теоретичний напрям веде початок від

"Курсу загальної лінгвістики" (1916) Ф. де Соссюра, де мова

розглядається як система знаків. К. Леві-Стросс, П. Якобсон, Р.

Барт, Ю. Лотман розвинули це вчення. Структуралізм у

літературознавстві виявив себе у концепції тексту: текст

розглядається як система знаків, з'ясовується питання, що

робить мовну інформацію твором мистецтва, досліджуються

поетичні функції мови.

Деконструкція — підхід до аналізу тексту, запропонований французьким філософом Жаком Деррідою, суть якого у виявленні в тексті прихованихсуперечностей з метою показати можливість неоднозначної його інтерпретації.

Деконструкція — теоретична концепція, що знайшла широке поширення у літературознавстві та мистецтві» Базується на виявленні в текстах опорних понять і шару метафор, котрі вказують на несамтожність тексту, на перегук його з іншими, більш ранніми текстами. Виникла в річищі структуралізму, є опорною стратегією опозиційного до структуралізму напряму — постструктуралізму, котрий виник на межі 60-70-х XX ст. на ґрунті структуралізму і став своєрідним запереченням його.