- •1. Літературознавство як система. Теорія літератури, історія літератури й літературна критика: специфіка та пов’язаність.
- •2. Історична зміна поглядів на сутність та функції літератури: від Аристотеля до Гегеля.
- •3. Сутність та функції літератури у дзеркалі модерних теорій.
- •4. Герменевтика як метод інтерпретації. Герменевтичне коло.
- •5.Наукові методи у літературознавстві
- •6. Наукові школи та методи літературознавства хх століття: психолінгвістична теорія о. Потебні та міфологічна критика.
- •7. Наукові школи та методи літературознавства хх століття: літературознавчий психоаналіз.
- •9. Художній текст і функціонування кодів.
- •10. Основи наратології: мімезис і дієгезис, типологія нараторів, види фокалізації.
- •12. Художній образ. Пластичні та непластичні образи. Синестезія.
- •14.Міметичний (автологічний) образ, алегорія, символ і симулякр.
- •17.Тема і мотив у літературному творі.
- •18. Фабула і сюжет літературного твору.
- •19. Зовнішня і внутрішня композиція літературного твору.
- •20. Походження літературних родів і жанрів. Поняття про лірику, драму й епос.
- •21. Жанри епосу, їх різновиди.
- •22.Драматичні жанри.
- •23.Ліричні жанри.
- •25. Мова художньої літератури. Поезія і проза. Фоніка.
- •26. Мова художньої літератури: лексика.
- •27. Мова художньої літератури: тропи.
- •28. Поетичний синтаксис: риторичні фігури, семантичні повтори
- •29. Поетичний синтаксис: композиційні повтори.
- •30.Фігури зіставлення і протиставлення. Фігури, що впливають на ритм.
- •31. Метрична і тонічна системи віршування.
- •32. Силабічна система віршування. Міжсистемні й позасистемні форми.
- •33. Силабо-тонічна система віршування. Основні стопи.
- •34. Види рим. Способи римування.
- •35. Строфіка. Канонічні строфи. Сонет.
- •37. Компаративістика. Типи літературних зв’язків.
- •37. Інтертекст. Різновиди запозичення і наслідування.
- •38. Зовнішні та внутрішні чинники розвитку літератури. Циклічна концепція стильової еволюції.
- •39.Літературні типи творчості та стилі: бароко і класицизм
- •40.Літературні типи творчості та стилі: класицизм і романтизм.
- •1637 Року).
- •41. Літературні типи творчості та стилі: романтизм і реалізм.
- •42. Літературні типи творчості та стилі: реалізм і модернізм
- •43. Літературні типи творчості та стилі: модернізм і постмодернізм.
- •44.Сентименталізм, натуралізм, декаданс: зміна естетичних уподобань супроти попереднього типу творчості
- •46. Критерії художності літератури.
- •1. Образність. Здатність до образ отворе ння закладена у
- •2. Образний лад твору, наявність оригінальних,
- •26 П.В. Білоус. Вступ до літературознавстваВона тобі нелюба. Ти болиш.
- •3. Емоційна виразність. Її можна досягти не лише
- •47. Критичне судження: структура. Критерії естетичної оцінки.
- •48. Основні жанри літературно-художньої критики
- •49.Рецензія як жанр літературно-художньої критики: різновиди, специфіка, структура
- •50. Роль літературної критики у творенні канону і в деканонізації
- •Культурно-цивілізаційна епоха, що настає орієнтовно у 60-х рр. Хх ст. – після епохи Нового часу (яка, у свою чергу, тривала від зародження просвітницького світогляду у хviii ст.).
1637 Року).
А романтики прагнули показати незвичайного героя з його
падіннями і злетами, котрий діє у незвичайних умовах
Романтизм - напрям у літературі та мистецтві І чверті XIX ст., котрий характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів. Для нього характерними є відчуття хиткості світу, розчарування в революції.
Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинах.
Уперше термін згадується в 1650 р. В Іспанії це слово спочатку означало ліричну і героїчну пісню-романс. Потім епічні поеми про лицарів - романи. Саме слово "романтичний" як синонім "живописний", "оригінальний" з'явилося у 1654 р. Його вжив француз Бальданепарже.
Пізніше, на початку XVIII ст., це слово використовувалось уже багатьма письменниками і поетами, у тому числі й письменниками-класицистами. (Зокрема, Поуп називає свій стан романтичним, пов'язуючи його з невизначеністю).
В кінці XVIII ст. німецькі романтики брати Шлегелі висунули опозицію поняттю класичний - романтичний. Цю опозицію підхопили і зробили відомою по всій Європі. Так, поняття "романтизм" стало вживатися як термін теорії мистецтва.
Письменники-романтики відійшли від традицій класицистів, що наслідували все античне. На противагу їм романтики захопилися оспівуванням Середньовіччя. Вони створювали в дусі Середньовіччя нові картини життя, відкидали суворі канони й правила і понад усе цінували натхнення.
Також представники романтизму відмовилися від реалістичного зображення дійсності, тому що були незадоволені її анти естетичним характером.
Романтики уявляли розум ототожненням прагматизму, тому просвітницькому ідеалу розуму був протиставлений культ почуттів. Вони зосередились на людських переживаннях, які виражали неповторну індивідуальність.
41. Літературні типи творчості та стилі: романтизм і реалізм.
Романтизм - напрям у літературі та мистецтві І чверті XIX ст., котрий характеризується зображенням ідеальних героїв і почуттів. Для нього характерними є відчуття хиткості світу, розчарування в революції.
Сутність романтизму: незвичайні герої у незвичних обставинах.
Уперше термін згадується в 1650 р. В Іспанії це слово спочатку означало ліричну і героїчну пісню-романс. Потім епічні поеми про лицарів - романи. Саме слово "романтичний" як синонім "живописний", "оригінальний" з'явилося у 1654 р. Його вжив француз Бальданепарже.
Пізніше, на початку XVIII ст., це слово використовувалось уже багатьма письменниками і поетами, у тому числі й письменниками-класицистами. (Зокрема, Поуп називає свій стан романтичним, пов'язуючи його з невизначеністю).
В кінці XVIII ст. німецькі романтики брати Шлегелі висунули опозицію поняттю класичний - романтичний. Цю опозицію підхопили і зробили відомою по всій Європі. Так, поняття "романтизм" стало вживатися як термін теорії мистецтва.
Письменники-романтики відійшли від традицій класицистів, що наслідували все античне. На противагу їм романтики захопилися оспівуванням Середньовіччя. Вони створювали в дусі Середньовіччя нові картини життя, відкидали суворі канони й правила і понад усе цінували натхнення.
Також представники романтизму відмовилися від реалістичного зображення дійсності, тому що були незадоволені її анти естетичним характером.
Романтики уявляли розум ототожненням прагматизму, тому просвітницькому ідеалу розуму був протиставлений культ почуттів. Вони зосередились на людських переживаннях, які виражали неповторну індивідуальність.
Реалізм у літературі позначився увагою до простої
людини, аналітичним підходом до соціальних, явищ і подій,
учасником яких є людина з усіма її клопотами і проблемами,
мріями і сподіваннями, соціальною загостреністю стосунків.
Давши типового героя, що діє в типових обставинах, реалізм
змалював картини-узагальнення, але дещо нівелював,
спрощував внутрішнє "я" людини, тому й намітилися в ньому
кризові процеси в другій пол. XIX ст., що призвело до
виникнення цілого ряду модерністських течій,
