27. Мова художньої літератури: тропи.

Тропіка.

Виникнення художньої мови невіддільне від

мовотворчого процесу (слово — це вже образ). Тож "механізми"

словотворення (внутрішні, а не формальні), по суті, є

"механізмами" образотворення (див. лекцію "Естетична природа

чудожньої літератури”). Створення художніх образів засноване

на різноманітних внутрішніх (семантичних) зв'язках слів

(понять), коли відбувається зміна, перетворення;, поворот у

і наченнях (з гр. троп - поворот).

Одним з найпоширеніших тропів є порівняння - зворот,

побудований на зіставленні певних рис чи якостей

зображуваних об’єктів. Порівняння має сталу синтаксичну

форму, йому властива обов'язкова двочленність: називання того,

що порівнюється, і того, з чим порівнюється; крім того, у

синтаксичну конструкцію входить порівняльне слово (як, ніби,

неначе, немов, нібито).

Приклади: «От стеляться розложисті, як скатерть, зелені

левади» (І.Нечуй-Левицький); "І мить горить, як тиха свічка, і

руки ломле, як вдова" (І. Драч); "Півкулі бань все пливуть над

За чіплянкою, як образ нескінченності, все височить на майдані

ця сива скеля віків" (О. Гончар).

Епітет ~ художнє означення, яке служить для

увиразнення зображуваного, найчастіше відіграє роль

орнаментального прикрашування художньої мови, може мати

оціночну функцію.

Приклади: "Сніг забіліє з самотнім саду, од трамваїв

синє-етє місто, золоті од ліхтарів сніги" (М. Семенко);

Для всіх ти мертва і смішна.

Для всіх ти бідна і нещасна.

Моя Україно прекрасна.

Пісень і волі сторона

О. Олесь.

На віщо ж ти важиш:

Чи на мою ясненькую зброю,

Чи на мого коня вороного.

Чи на мене, козака молодого

Дума "Козак Голота"

В останньому прикладі виділені епітети є постійними,

вони характерні здебільшого для усної народної творчості

(пісні, думи, приказки, казки, легенди та ін.).

Метафора - (з гр. - перенесення) - троп, заснований на

образному розкритті суті та особливостей предмета чи явища

шляхом перенесення на нього за подібністю ознак і

властивостей іншого предмета чи явища.

Приклади: "Я гію прив’ялу тишу саду" (М. Драй-Хмара);

"І, як тінь покори, наступа копитом сухоребра осінь на поля

сумні" (Д. Фальківський), "І наша ученість, добром не підкута, -

то лжа єсть прелюта, то лжа єсть прелюта" (І. Драч).

Прикладом розгорнутої метафори можуть бути вірші І.

Драча "Балада про соняшник", "Крила".

Вид метафори - персоніфікація (уособлення), коли

неживим поняттям надаються людські властивості: "Вітер а гаї

не гуляє, вночі спочиває; прокинеться, - тихесенько в осоки

спитає" (Т.Шевченко); "Дві хмароньки зустрілися удосвіта

колись, зустрілися, спинилися, за рученьки взялись" (О. Олесь).

Метонімія - (з грецьк.: перейменування) один з тропів,

суть якого полягає в заміні назви одного явища чи предмета

іншою, що асоціативно з ним пов'язана. Ті заміни бувають

різного роду:

A) заміна назви творів письменника його прізвищем:

«І Коллара читаєте з усієї сили, і Шафарика, і Ґанку»

(Т. Шевченко);

Б) заміна назви народності (нації) назвою їх столиці:

«Так от як кров свою лили батьки за Москву і Варшаву»

(Т. Шевченко);

B)заміна абстрактного поняття конкретним:

«Просвітити, кажуть, хочуть материні очі современними

огнями» (Т.Шевченко);

Г) заміна цілого поняття частковим: "з'їсти миску

(борщу)", "випити склянку (води)" та ін.

Різновидом метонімії є перифраз (з грецьк.: говорити

навколо) Перифраз, як правило, складається зі словосполучення

чи фрази, яка замінює назву предмета чи явища. Приклади:

Великий Кобзар (Шевченко), Дочка Прометея (Леся Українка);

"напитися шоломом із Дону великого" (перемогти ворога біля

Дону); "сісти в золоте сідло" (вирушити в похід); "кінець списа

поламати край поля половецького" (вигнати половців за межі

Русі)..

Синекдоха - (з грецьк: співзаміна) - один з видів

метонімії, у якому заміна понять відбувається переважно на

ік.-нові кількісного зв'язку: "Кругом Січі Запорозькі москаль

оГ>.пягас" (Нар пісня), "Здається, що наш люд має в собі багато

сили, щоби родити Шевченків, Франків" (В. Стефаник); "Берегти

копійку".

Алегорія - (з грецьк.: інакомовлепня) - один з видів

іносказання, в якому конкретний образ є формою розкриття

абстрактного уявлення, судження, поняття. Алегоричний образ

кідз качається, як правило, загальновпізнаваним характером. У

літературі на алегорії засновані такі жанри, як байка, притча.

Приклади: назви творів - "Неофіти" Шевченка, "Досвітні огні"

Лесі Українки, "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса

Мирного, "Собор" О. Гончара; у байках вовк - образ хижості та

жорстокості, лисиці - хитрощів та підступності, зайця -

боязливості, ведмедя - грубої сили, осла - тупості та впертості

тощо; загалом мова байок - езопівська (від імені

давньогрецького байкаря Езона).

Гіпербола - (з грецьк.: перебільшення) художній засіб, що

полягає в перебільшенні властивостей з метою їх увиразнення та

надання емоційного заряду:

Ой ще козак не примірявся,

А татарин ік лихій матері з коня покотився ("Козак

Голота");

Куди не поскаче буй-тур Всеволод, там лежать голови

половецькії ("Слово о полку Ігоревім");

Постала туга, сном важким приспана.

Постала велетом і досягла до хмар (Леся Українка).

Літота - (з грецьк.: простота) зображення якогось

предмета чи явища в надмірно зменшеному вигляді. Приклади:

"О принесіть, як не надію, то крихту рідної землі" (О. Олесь);

"Внучечка качається по садку білим клубочком", бабуся

"малесенька, ледве од землі видно" (Марко Вовчок), розмовні

вислови на зразок "море по коліна", "на макове зерня", "за

хвильку вернуся" та ін.

Символ (з грецьк.: знак, натяк) - умовне означення

якогось явища або поняття іншим на основі подібності з метою

стисло і яскраво розкрити образ. Здатність людини до

символізації, закладена ще в давній словесній творчості,

породила чимало образів-символів у фольклорі (калина - дівоча

краса, явір - молодий парубок, два голуби - закохана пара, вінок

- дівоцтво , чайка - материнська туга тощо), звідки вони

перейшли в літературу. Можна виділити і суто літературну

символіку, приклади якої бачимо в давній геральдичній поезії, у

літературних версіях «традиційних» образ ів-символів

(Прометей, Богородиця, Дон Кіхот та ін.), у назвах деяких

художніх творів C'Boa constrictor І. Франка, «Fata morgana» М.

Коцюбинського, "Правда і кривда" М. Стельмаха, "Скорбна

мати" ГІ. Тичини). Символи виконують свою художню функцію

у тексті за умови, якщо піддаються "розшифруванню".