21. Жанри епосу, їх різновиди.

Епічні жанри.

Жанр (франц.: рід, вид) - це видова форма літературного

твору.

До літературних епічних жанрів належать: роман, повість,

оповідання, притча, апокриф, новела, нарис (є ще й фольклорні

- міф, казка, епопея, героїчна поема, сказання, легенда).

Роман - складний за побудовою і великий за обсягом

епічний прозовий (віршовий) твір, у якому широко охоплено

життєві події певної епохи та багатогранно змальовано

персонажі, кількість яких часто значна.

За змістом розрізняють романи - історичні , соціально-

побутові, родинно-побутові, філософські, пригодницькі,

науково-фантастичні, психологічні тощо. Кілька романів одного

автора, пов'язані однією темою і персонажами, об'єднуються в

дилогію, трилогію, тетралогію, цикл романів («Лебедина зграя»

та «Зелені Млини» В.Земляка, "Три листки за вікном" Вал.

Шевчука, "Посол урус-шайтана", "Фірман султана", "Чорний

вершник", "Шовковий шнурок" В. Малика, цикл романів П.

Загребельного про Київську Русь: "Диво", "Первоміст",

"Євпраксія", "Смерть у Києві").

Зароджується роман в античні часи, а в епоху

Середньовіччя формується самобутній рицарський роман. У

ХП-ХІІІ ст. романом у Європі називали будь-який розповідний

твір, написаний однією з романських мов (французькою,

іспанською, португальською, італійською). В епоху

Відродження з’являється авантюрний роман, зароджується

реалістичний. В українській літературі роман утвердився

відносно пізно - у XIX ст. ("Чорна рада" П. Куліша,

«Люборацькі» А. Свидницького). Нині роман - один з

найрозвинутіших жанрів у нашій літературі, який дав і такі

новаторські форми, як роман у новелах "Вершники" Ю.

Яновського, "Тронка" О. Гончара, роман у віршах ('Маруся

Чурай" Ліни Костенко), роман-хроніка («Волинь» У.Самчука).

Повість - розповідний художній твір з нерозгалуженим

сюжетом, невеликою кількістю персонажів, з охопленням

незначної кількості подій.

У давнину повістю називали будь-який розповідний твір

("Повість минулих літ"), "Слово о полку Ігоревім" починається

так: "Не ліпо ли ны бяшет, братия, начяти старыми словесы

трудных повістій о полку Игореві..."). Жанр повісті в

українській літературі став популярним ще в першій пол. Кіхот.

(повісті Г.Квітки-Основ’яненка, Т.ПІевченка, Марка Вовчка,

І.Нечуя-Левицького) й активно розвивається тепер. За

тематикою повісті, як і романи, досить різноманітні.

Оповідання - невеликий за обсягом розповідний твір

здебільшого про одну або декілька подій у житті людини чи

кількох людей. Розмаїте за тематикою, оповідання здавна відоме

в українській літературі: історичні оповідання в літописах

(літопис - не жанр, а синкретичне поєднання "сказань",

оповідань, повідомлень), сатирично-гумористичні віршові

оповідання XVIII ст., оповідання Г.Квітки-Основ'яненка, Марка

Вовчка, М.Коцюбинського, В. Винниченка, Б. Грінченка, С.

Васильченка. Г.Косинки, В.Підм опального, М.Хвильового,

Григора Тютюнника, Є.Гуцала, В.Шевчука, В.Діброви,

В.Даниленка, Марії Матіос, Любові Пономаренко, Галини

Пагутяк.

Притча - повчальне алегоричне оповідання про людське

життя з яскраво вираженою мораллю. Г. Сковорода

ототожнював її з байкою ('басня и притча єсть то же"), але в

його творчому доробку є і байки, і притчі ("Елагодарний

Еродій", "Убогий жайворонок"). Чимало притч містять Біблія,

давньокиївські збірники ("Златоуст", "Іічела"),

використовувались вони і в ораторсько-проповідницькій прозі.

Жанрові особливості притч використовуються і сучасними

письменниками (роман-притча «Дім на горі» В.Шевчука,

новість-пригча «Салдацький портрет» Г.Квітки-Основ’яненка).

Апокриф - оповідання легендарного характеру про осіб і

події з біблійної історії, не визнані церквою і не внесені у

канонічний текст Святого Письма. Найпоширеніші в Україні

апокрифи про Богородицю ('Ходіння Богородиці по муках"),

про Адама та Єву, про сотворіння світу, про християнських

святих.

Новела - невеликий епічний твір з гострим сюжетом і

несподіваною розв'язкою; характерні риси - лаконічне письмо,

психологізм. Зародження жанру відносять до епохи

Відродження, коли розповідний твір про якісь нові події

називали новелою. В українській літературі до жанру новели

зверталися М.Коцюбинський, В.Стефаник, М.Хвильовий,

(-.ГІлужник, Г.Косинка, ЕАнтоненко-Давидович, О. Гончар,

Ю.Яновський, Є.Гуцало, Григір Тютюнник, В.Медвідь, Євгенія

Кононенко, Галина Пагутяк.

Нарис - оповідний художньо-публіцистичний твір, у

якому автор показує підмічені ним у жил і дійсні факти, події і

людей. К. Паустовський висловився про нарис так: "Факт,

поданий літературно, без непотрібних деталей, зі згущенням

кількох характерних рис, освітлений слабким світлом вимислу,

виявляє сутність речей у стократ яскравіше і доступніше, ніж

правдивий і до подробиць точний протокол". До нарисових

форм відносяться памфлет, фейлетон, мемуари. Є нариси

наукові і літературно-критичні.

Епічні мініатюри - образок ("Відьма", "Він іде" М.

Коцюбинського, етюд ("Лялечка" М. Коцюбинського), акварель

("На камені" М.Коцюбинського), замальовка (подорожні

враження, відгуки про якісь події тощо).