18. Фабула і сюжет літературного твору.

До літературознавчих категорій, які характеризують

водночас зміст і форму літературного твору, належить фабула

та сюжет.

Фабула (лат. fabula - сказання, байка) - виклад подій у

причиново-наслідковій і хронологічній послідовності. У

невеликих епічних чи ліро-епічних творах (новела, оповідання,

байка) - одна фабула, яка не відзначається складним сплетінням

подій. У великих епічних творах може бути використано

декілька фабул - для розгортання значної кількості подій.

Наприклад, фабула оповідання "Пархімове снідання" Г. Квітки-

Основ'яненка відображає "вередування" дружини Нархіма, його

спробу наслідувати її "хитру" поведінку і зводиться до

прислів'я: "Бачили очі, що купували, - те і їжте!" А фабулу

повісті "Конотопська відьма" того ж письменника можіи

означати так: в одному селі довго не було дошу. тож місцева

влада в особі сотника Забрьохи, ідучи за хибною намовою,

спробувала виявити відьму, котра таке "поробила", але сотник

опікся, вдавшись до абсурдних дій. У «Кайдашевій сім’ї» І.

Нечуя-Левицького дві фабули (одруження Карпа та стосунки

Мотрі й Кайдашихи, які закінчилися розподілом хати;

одруження Лавріна й "опрацювання" Кайдашихою нової

жертви, що призвело до втечі Мелашки у Київ). Обидві фабули,

завершившись, породжують третю: побутові сварки двох родин

- Карпа і Лавріна.

Сюжет (франц. sujet - предмет, тема) - зображення

подій в інтерпретації автора. Ці події складаються здебільшого

із вчинків персонажів. Сюжет не ідентичний змісту твору,

оскільки зміст охоплює всю сутність зображеного, а сюжет -

лише один із чинників формування змісту.

Дії персонажів - це не тільки вчинки, а й прояв емоцій,

думок, намірів людини, виражених у її мові, жестах міміці. У

сюжеті є два основні типи дій: зовнішня (події, вчинки,

перипетії - несподівані, різкі повороти в долі персонажів) і

внутрішня (піднесення і спад емоцій персонажів, осмислення

фактів, інтелектуальні прозріння, позбавлення ілюзій та ін.).

Подієва (зовнішня) сторона сюжету характерна для літописів,

" Енеїди" І.Котляревського, "Повії1 Панаса Мирного та ін., а

внутрішня - для психологічних новел М.Коцюбинського і В.

Стефаника, творів Вал. Шевчука, Григора Тютюнника, Марії

Матіос.

В основу сюжету, як правило, покладені життєві ситуації,

події, факти. Це може бути розповідь, побудована на справжніх

фактах і подіях ("Земля" О. Кобилянської). Сюжет може бути

вигаданим від початку до кінця, але ця розповідь правдоподібна

(таке могло статися), і вона переконливо ілюструє людське

життя, бо спирається на нього. Навіть в сюжеті фантастичних

творів в основі є певні життєві факти і події, але змонтовані в

незвичну, неймовірну комбінацію. У будь-якому сюжеті є

художній домисел. Іноді письменника, відповідно до його

задуму, цікавить не те, як відбулася подія, а як вона могла

відбутися. Існують і "мандрівні" сюжети, тобто запозичені, хоч

вони можуть служити для вираження суто авторських задумів.

Для прикладу: біблійний сюжет про Каїна та Авеля

використовували Байрон ("Каїн"), І. Франко ("Смерть Каїна"),

генетично він пов'язаний із "Сказанням про Бориса і Іліба",

"Землею" О. Кобилянської). Сюжет пісні "Ой не ходи, Грицю, та

й на вечорниці" осмислено у літературних творах: "Чарівниці"

Л.Боровиковського, "Розмай" С.Руданського, "Ой не ходи,

Грицю" М.Старицького, "Маруся Чурай" І.Бораковського,

"Чураївна" В. Самійленка, "Маруся - малоросійська Сапфо" С.

Шаховського, "У неділю рано зілля копала" О. Кобилянської,

"Маруся Чурай" Ліни Костенко.

До основних елементів сюжету належать:

- експозиція (лат. expos itio - виклад, пояснення) — та

частина сюжету, в якій розкривається місце, час, обставини і

середовище, де відбувається дія, а також називаються персонажі

наступних подій (наприклад, у "Марусі" Г.Квітки-Основ'яненка,

"Миколі Джері" L Нечуя-Левицького, "Сад Гетсиманський" І.

Багряного, «Калинова сопілка» Оксани Забужко.

- зав’язка - виникнення конфлікту, перше безпосереднє

зіткнення протидіючих сил, яке зумовлює розвиток усіх

наступних подій у творі (наприклад, "Жовтий князь" В. Барки);

- розвиток дії - стосунки персонажів, їхні вчинки,

зіткнення, симпатії й антипатії, перипетії, виявлення життєвих

протиріч (наприклад, новела "Новина" В. Стефаника, "Гіні

забутих предків" М. Коцюбинського);

- кульмінація (лат. culmen - вершина) - вирішальне,

найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу; момент

найбільшого напруження у розвиткові змальованих у творі

подій (наприклад, "Лісова пісня” Лесі Українки, «Солодка

Даруся» Марії Матїос);

- розв’язка - зображення наслідків, до яких привело

розв'язання покладених в основу твору конфліктів (наприклад,

"Наймичка" Т.Шевченка, "Захар Беркут" І. Франка, "Федько-

халамидник" В. Винниченка).

У сюжет можуть входити і такі елементи: передісторія

(подія чи зображення минулого в біографії персонажів -

наприклад , історія села Пісок, нещасливе одруження Мотрі в

романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?";

епілог - розповідь про те, як склалася подальша доля

літературних героїв ("Маруся" Г. Квітки-Осиов'яненка); пролог -

винесення на початок твору якоїсь події, що проливає світло на

подальший сюжет (наприклад, "Правда і кривда" М. Стельмаха).

Залежно від творчого задуму письменник по-різному

будує сюжет твору