31. Етногеографічні особливості поліщуків

Поліщуками в Україні називали і ще називають подекуди сьогодні жителів Українського Полісся. Проте похідний від нього етнікон “поліщуки” як самоназва населення цієї території, поширена тут не скрізь. Традиційним ареалом поширення назви “поліщуки” серед самого населення був в основному басейн Прип’яті та її приток. Під дією цілого ряду факторів вже нині простежується тенденція до обмеження вживання назви “поліщуки”, що пов’язано із заміною її більш широким етнонімом - українці.

Виходячи з природно-географічних умов Українського Полісся поліщуки з давніх давен займалися землеробством, скотарством, рибальством, мисливством, пасічництвом.

Місцеві природні умови позначилися тут на шляхах сполучення, на основних типах поліських поселень зі скупченою гніздовою, рядовою і найбільш поширеною впродовж двох останніх століть одновуличною, а також хутірською забудовою. Поліщуки виділяються своєю народною культурою, давньою обрядовістю, звичаями, традиціями, особливостями пісенного фольклору. Багато із них добре збереглися до сьогодення. “Тутейшні” - це назва окремих груп населення Українського Полісся з нечітко визначеною етнічною самосвідомістю. Так, десятки тисяч “тутейших” при польських переписах (1921, 1931 рр.) потрапили лише у підсумкову графу “інших” і не були зараховані до українського чи білоруського етносів.

І все-таки в сукупності регіональних різновидів і місцевих своєрідностей традиційно-побутова народна культура Полісся — певний феномен, що комплексом характерних рис відрізняється від інших етнографічних районів України.

Освоєння ділянок землі між болотами, піщаними дюнами, в заплавах рік, на лісових вирубках, а також характер ґрунтів зумовили особливості в основній галузі традиційної господарської діяльності поліщуків — землеробству, його агротехніці, знаряддях праці, структурі сівозмін. Залежно від місцевих кліматичних умов склався сільськогосподарський календар. Етнографічними особливостями позначені тваринницьке господарство, організація відгінного випасу худоби, побут і звичаї пастухів, заготівля сіна на віддалених сінокосах, способи його сушіння на болотах та ін.

Поширеними традиційними видами занять населення Полісся були мисливство і рибальство з використанням широкого набору різноманітних ловецьких способів і знарядь (пастки, вовківні, сільця, "манки" та ін.) Багатовіковий досвід накопичило одне з найдавніших господарських занять поліщуків — бджільництво.

Основними для Полісся в минулому були водні шляхи сполучення і відповідні транспортні засоби (плоти, пароми, різні види човнів). Певні особливості простежуються і в будівництві сухопутних доріг через болота з дамбами, кашицями, гатками тощо.

Для поліських поселень характерна одновулична забудова з орієнтацією садибного комплексу до вулиці. Поширеними були і хутірні поселення. У традиційних спорудах збереглися зрубна техніка будівництва, архаїчні риси планування житла, його інтер'єру з неповторною поліською глинобитною піччю. Комплекси жіночого і чоловічого вбрання до XX ст. донесли чимало архаїчних особливостей — у матеріалі домашнього виготовлення, формах, крою різних компонентів (наприклад, туніковидні сорочки, плетене з деревної кори і шкіри взуття), колориті, прикрасах тощо.

На громадському і сімейному побуті жителів Полісся більше, ніж в інших регіонах України, позначився і зберігся ще в XIX—XX ст. вплив общинних відносин і порядків: розподіл громадою общинних угідь, організація використання спільних пасовищ, лісів, лук, рибних виловів у ріках і озерах, трудової взаємодопомоги (толок). Громадський суд зберігав на Поліссі чимало елементів давнього "копного суду". В сімейному побуті домінуючими були устої патріархального укладу — підпорядкування всіх членів сім'ї її главі — батькові.

32.