55. Етногеографічне районування України

В Україні нами виділено такі етногеографічні регіони: Карпатський, Північно-Західний, Подільський, Північно-Центральний, Північно-Східний, Східний та Південний. В межах Карпатського регіону можна виділити три підрегіони: Закарпатський (Закарпатська обл.), Прикарпатський (Львівська та Івано-Франківська обл.), Північно-Буковинський (Чернівецька обл.). У межах Карпатського регіону розселені три етнографічні групи українців - бойки, гуцули та лемки. Перші дві проживають компактно, а третя - дещо розсіяно.

До Північно-Західного регіону відносять Волинську та Рівненську області. Він має дуже високу питому вагу українців (до 97% від загальної кількості населення). Головними національними меншинами тут є росіяни, білоруси, поляки та євреї.

У Подільському регіоні (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області) частка населення корінної нації коливається від 94 до 98%. Найвищий відсоток українців у Тернопільській області (96%). Найбільш чисельними меншинами в регіоні є росіяни, поляки, євреї, білоруси, які проживають переважно в містах. Українці проживають в селах і містах.

Північно-Центральний регіон займає Київську, Житомирську, Черкаську, Полтавську, Кіровоградську області. Частка корінної нації в загальній кількості населення тут коливається від 90 до 93%. В усіх областях регіону проживають росіяни, білоруси, євреї, молдавани, поляки. На території Житомирщини живуть ще чехи і цигани, в Кіровоградщині - болгари, а на Полтавщині - азербайджанці, вірмени, узбеки. В регіоні зменшується кількість євреїв та поляків.

Східний регіон (Донецька, Луганська та Харківська області) розташований на сході України і відзначається відносно невисокою часткою українців (від 56.9 до 70.7%). Питома вага корінної нації тут дещо знижується, окремих національних меншин, зокрема росіян, зростає. Крім росіян тут проживають білоруси, молдавани, євреї, поляки, болгари, німці, вірмени, татари, грузини, узбеки, цигани, азербайджанці, узбеки, чуваші та ін.

Північно-Східний регіон займає площу двох областей - Сумської та Чернігівської. Він характеризується високою часткою українців (88-93.5%) та незначною кількістю етнічних меншин. Так, на території Сумської області проживають чотири основні меншини - росіяни, білоруси, євреї.

Південний регіон (Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим) - найбільший за площею в Україні. населення корінної нації в від 24.3% (АР Крим) до 82% (Миколаївська і Херсонська області). Найбільш чисельною етнічною меншиною є росіяни. На території регіону проживають білоруси, поляки, болгари, молдавани, євреї, німці, греки, гагаузи, кримські татари, грузини, вірмени, азербайджанці, албанці, цигани, мордва, корейці та ін.

56. Етнодемогеографічна ситуація в україні в кінці 20 на поч. 21 століття

Щодо сучасної етнодемографічної ситуації в Україні, то вона визначається як історичними причинами, так і нинішньою складною соціально-економічною ситуацією, недостатньо забезпеченими побутовими умовами, дорожнечею медичного обслуговування, руйнуванням національно-культурних традицій, падінням рівня духовності тощо.

У цілому ж з середини 90-х років ХХ ст. Україна переживає демографічну кризу. Основні її прояви:

– перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності, наслідком чого є надзвичайно низькі темпи природного приросту населення;

– зменшення кількості шлюбів і збільшення числа розлучень;

– зростання питомої ваги осіб старшого і пенсійного віку у загальній структурі населення і, особливо, серед працездатної його частини;

– різке зростання кількості захворювань туберкульозом та СНІДом;

– погіршення здоров’я населення країни в цілому;

– масова трудова еміграція з України в останнє десятиліття.

Фактично відбувається процес депопуляції української нації, тобто, її поступове вимирання. Причому, за прогнозами ООН, до 2050 року найбільше скорочення населення прогнозується в Україні і Росії – на 18 і 44 млн. відповідно.

За 2004 рік населення України скоротилося на 341, 6 тис. осіб. За даними Держкомстати стики, станом на 1 січня цього року в Україні проживало 47,28 млн. чоловік. Якщо прогнози експертів виявляться правильними, то до 2050 року в Україні буде менше 30 млн. жителів.

Всеукраїнський перепис населення, що відбувався 5—14 грудня 2001 p., насамперед показав небезпечне скорочення чисельності жителів України, яка впала з 51 704 тис. до 48 457 тис. осіб, тобто на 3247 тис. Таке величезне зменшення кількості людей було викликане насамперед порушенням відносної соціальної стабільності, що за радянського часу у 50—80-х роках XX ст. характеризувалося життєво достатньою зайнятістю і міського, і сільського населення, впевненістю молоді, молодих сімей зокрема, в тому, що сякі-такі засоби до власного життя і життя дітей в майбутньому вони будуть мати.

З крахом господарських зв'язків у межах СРСР, що викликали припинення і руйнування тисяч промислових підприємств, занепад і ліквідацію великих сільськогосподарських комплексів, різко впав попит на сотні "радянських" професій. Сотні тисяч молодих людей вимушені були змінювати соціальні ціннісні орієнтири, шукати праці за межами України, залишати сім'ї з метою пошуку зарібку десь на будівельних роботах у Португалії, Москві чи Сибіру, на збиранні цитрусових у Греції, прислугою в багатших родинах Італії чи Америки, об'єктом забави в закладах розваги арабських еміратів або Туреччини. Все це зумовило різке скорочення народжуваності, яка стала значно нижчою, ніж смертність населення. "Усереднене число дітей у наших сім'ях, — заявила у своєму інтерв'ю доктор соціологічних наук Наталія Черниш, — 0,76. Навіть однієї дитини нема!" (Високий Замок. — 2003. — 5 лип.).

Проте загальне скорочення населення в 90-х pp. ХХ — на початку XXI ст. є не лише ознакою України. Вона практично захопила всі європейські країни, в яких середня народжуваність на умовну сім'ю впала до 1,4 дитини при необхідних 2,1 дитини для простого відновлення чисельності. В окремих же країнах народжуваність є ще нижчою: в Німеччині — 1,3 дитини, в Іспанії — 1,07 дитини.

Труднощі України, пов'язані з руйнацією "планової" економіки і болісним становленням ринкового господарства, що в свою чергу стимулювали активізацію в суспільстві різного злочинного елементу, підштовхнули еміграцію з України великої кількості євреїв, а також громадян російської і польської національностей.

Водночас досягнення Україною державної незалежності вплинуло на зміну усвідомлення значною частиною громадян України своєї національної ідентичності, що зумовило зростання частини українців серед всього населення держави. За переписом 2001 р., в Україні проживало 37,54 млн українців, що становило 77,8% всього складу населення. При загальному скороченні населення республіки чисельність українців навіть дещо збільшилась — на 120 тис., або ж на 0,32%. За той же час чисельність росіян скоротилась з 11 340 тис. до 8334 тис., тобто на 3 млн 6 тис. осіб, або ж на 26,9% і їх відносна частка серед населення держави впала з 22,37% до 17,20%. Напевне, це явище лише частково пояснюється механічним відпливом росіян в Російську Федерацію, а головно — усвідомленням багатьма людьми, які за радянського часу співвідносили себе з панівною в союзній державі нацією, своїх родинних українських коренів.