53. Географія розселення українців

Географія проживання закордонної гілки українського етносу є однією з найширших у світі — у ста країнах зафіксована присутність людей нашого роду. Найбільше громадян українського походження, за офіційною статистикою,постійно проживає в Російській Федерації (понад 2,9 мільйона осіб), Канаді (більше мільйона 70 тисяч), США (понад 893 тисячі), Молдові (від 530 до 600 тисяч), Бразилії (350-500 тисяч; у багатьох «колоніях» — селах, де мешкає 80 відсотків українців, переписів населення вже давно не було), Казахстані (майже 460 тисяч), Аргентині (близько 350 тисяч); в Ізраїлі, за неофіційними даними, сьогодні проживає від 300 до 500 тисяч осіб, які ідентифікують себе українцями; як свідчить перепис населення в Білорусі — наших земляків та їхніх нащадків зафіксовано 237 тисяч, а за твердженнями місцевих українських організацій — 700 тисяч, в Узбекистані — більше ста тисяч. У Федеративній Республіці Німеччині, за офіційним переписом, налічується 140 тисяч українців, за даними тамтешніх громадських об’єднань, науковців і церков — до 300 тисяч. В Румунії перепис у 2002 році засвідчив наявність більше 61 тисячі українців, тоді як у дійсності, за різними джерелами, їх — до 300 тисяч. За неофіційними показниками, у Франції — до 27 тисяч, а у Великій Британії — 20-30 тисяч етнічних українців. Решта держав мають громадян з українським корінням значно менше — від десятків тисяч до сотень осіб.

Окремо варто згадати ті країни, де сьогодні тимчасово найбільше живе наших мігрантів, які виїхали на заробітки. Це, передусім — Італія, де зібралася півмільйонна громада (за неофіційними підрахунками, консульські установи України називають цифру — 121 тисяча), це — Іспанія (200 тисяч, на консульському обліку лише 49 тисяч громадян України), в Португалії — сто тисяч ( за даними наших дипломатів — 50 тисяч). Трудові мігранти поступово змінюють свій статус, тобто переходять на постійне проживання, поповнюючи лави «четвертої хвилі» еміграції з України. Наймасовішими компактними місцями поселення українців є окремі регіони в Російській Федерації, Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Білорусі та Молдові [5, c. 63-64].

У Канаді найбільша кількість етнічних українців проживає в п’яти провінціях — Онтаріо, Альберті, Британській Колумбії, Манітобі та Саскачевані. Канадських українців сьогодні можна зустріти у більш як 200 містах.

Українська етнічна група становить близько 15 відсотків населення Манітоби та Саскачевану, до 10 відсотків жителів Альберти та 5 відсотків населення Британської Колумбії.

54. Трудова міграція та її причини

Трудова́ мігра́ція в Украї́ні — пересування особи з метою тимчасового працевлаштування, що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція).

За даними представництва ООН в Україні, кожен п’ятий українець є потенційним мігрантом і хотів би виїхати з населеного пункту, в якому живе. При цьому з тих, хто вирішив їхати, близько 15% зробили свій вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 5% мають намір виїхати за межі держави.

Посилення територіальної міграції населення на регіональному рівні пояснюється такими причинами:

• структурною перебудовою економіки і пов’язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливом;

• нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі й у місті, у різних регіонах країни;

• різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

• інтенсифікацією загальнонаціональних міграційних процесів;

Загалом, основними причинами внутрішніх трудових міграцій в Україні є такі три фактори:

1. обмежені можливості працевлаштування, особливо в сільській місцевості,

2. низька заробітна плата вдома,

3. більша престижність роботи на підприємствах та установах великих міст.

Загальні риси

• концентрація робочої сили у великих містах й економічних центрах;

• міграції відбуваються між регіонами, областями, населеними пунктами за класичними схемами місто — місто, село — місто, село — село і т. ін., при чому найчастіше до більших за розмірами населених пунктів; міграції типу місто — село, тобто до менших населених пунктів, майже не спостерігаються;

•більш розповсюджена внутрішня трудова міграція жителів сільських населених пунктів;

•зменшення розмірів сезонної міграції. У середині 1990-х сезонна міграція була поширена майже по всій Україні, оскільки, багато людей з міста майже кожного літа їздили в колгоспи на різні сільськогосподарські чи будівельні роботи, збори врожаю. Найчастіше, така міграція відбувалася із західних областей у східні та південні. УХерсонській, Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях збирали врожай пшениці, помідорів, цибулі, винограду (Крим), їздили обробляти буряки у Вінницьку,Хмельницьку тощо. Зі спадом виробництва, наприклад, цукру, зменшились і сезонні міграції;

• збільшення обсягів маятникової міграції та збільшення радіусу притягання великих міст. На сучасному етапі в межах України виділяють три райони притягання інтенсивних маятникових міграцій: Донецько-Макіївська агломерація, Київська агломерація, а також міста областей західного регіону України — Закарпатської,Львівської, Івано-Франківської і Чернівецької області (головною причиною розвитку інтенсивний маятникових міграцій у названому регіоні є висока густота сільських і міських поселень та сприятлива вікова структура);

• збільшення соціальної мобільності населення, включення у міграційні процеси різних вікових, професійних груп населення.

Для більшості регіонів України характерна від’ємна внутрішня міграція. Так, у 2011 році позитивний приріст внутрішньої міграції спостерігався лише в 7 областях:Київській (4,4‰), АР Крим (0,7‰), Одеській (0,6‰), Чернівецькій (0,6‰), Волинській (0,5‰), Івано-Франківській (0,2‰), Харківській (0,1‰), а також містах Києві (2,9‰) іСевастополі (2,5‰). У порівнянні з 2010 роком ситуація майже не змінилась, але в порівнянні з, наприклад, 2007-им видно відмінності: цей список покинулаДніпропетровська область, а приріст у Київ та Севастополь зменшились (для Києва — у 2,5 рази).

Для таких індустріально-розвинених областей, як Донецька, Запорізька та Луганська, де рівень зайнятості та заробітної плати є відносно високим порівняно з середніми показниками по країні, також характерна від’ємна внутрішня міграція (попри одні з найвищих рівнів притоку мігрантів), що свідчить про певну соціальну нестійкість у даних регіонах.

Для регіонів з несприятливою ситуацією на ринках праці, віддалених від Київської області та м. Києва, але близько розташованих від кордону й країн, що є значно розвиненішими за Україну, властивою є тенденція до переміщення робочої сили за кордон у формі як легальної, так і нелегальної трудової міграції.

Стійке зростання чисельності населення демонструє лише м. Київ, а також Київська область, що пояснюється збільшенням радіусу маятникових трудових міграцій до Києва (що, у свою чергу, може пояснюватись безумовним престижем столиці, але надзвичайно високими цінами на оренду житла в місті). Поряд з високим рівнем зайнятості та заробітної плати коефіцієнт приросту населення за рахунок міграції у Києва та Київської області є найвищим по Україні. Невипадково частка населення у працездатному віці в Києві є також найвищою серед регіонів і становить 66,4%, тоді, як у цілому в Україні вона дорівнює 60,6%. Отже, Київ відіграє роль специфічного соціально-економічного ядра, який притягує до себе робочу силу з решти менш розвинених регіонів України.

За результатами дослідження, проведеного експертами європейської комісії «Caritas International» на 2011 рік ~4,5 млн трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 млн — у країнах ЄС. За іншими оцінками, ця цифра коливається від 2 до 7 млн.

Чинники, що спричиняють міграції, є зовнішніми та внутрішніми.

Зовнішні причини:

• ємний ринок праці західних країн,

• приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності,

• постійне зростання попиту розвинутих країн на працю іноземців.

Внутрішні:

• недостатність робочих місць,

• значна різниця в оплаті на батьківщині й за кордоном,

• соціально-економічна криза,

• спад виробництва,

• загострення економічних протиріч,

• дискомфорт від загальної нестабільності в Україні,

• широко поширена корупція,

• відсутність можливостей для розвитку і самореалізації,

• незахищеність від зловживань з боку владних структур.

Ієрархія мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:

1. заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;

2. заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб — харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);

3. накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;

4.накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;

5.мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).

Тривалість перебування більшості мігрантів за кордоном істотно зросла. Якщо в середині 90-х років однозначно переважали кількаденні виїзди (т. зв. «човники»), а більше місяця тривали не більше 20% поїздок, то тепер найпоширенішими виявилися поїздки терміном від 1 до 6 місяців (~1/2 від загальної кількості поїздок). На такий термін виїжджають здебільшого до Росії, Польщі, Німеччини. Кожна п'ята поїздка, спрямована переважно до Італії, Іспанії, Португалії, тривала ще довше — у середньому 1,5—2 роки.

У структурі трудової міграції громадян України за ступенем легальності можна виділити чотири рівні:

• Офіційна трудова міграція — фіксується офіційною статистикою, оскільки громадяни для перетину кордону зазначають трудову діяльність як мету виїзду і є легальними трудовими мігрантами в приймаючих країнах.

• Неофіційна легальна міграція — не може бути відстежена статистикою, оскільки поїздки за кордон відбуваються з декларованою метою туризму, відвідування родичів тощо, з подальшим працевлаштуванням та реєстрацією в країні-реципієнті; учасники таких поїздок стають цілком легальними трудовими мігрантами в країнах-реципієнтах.

• Успішна нелегальна міграція — поїздки за кордон, пов'язані з незареєстрованою зайнятістю видами діяльності, дозволеними законодавством відповідних країн.

• Міграція жертв злочинних угруповань — торгівля людьми та інші випадки перебування громадян України в нелюдських умовах або зайнятість протиправною діяльністю за кордоном не з власної волі.

Основними сферами, де зайняті працівники-мігранти є: • будівництво (здебільшого чоловіки), • сільське господарство (збирання врожаю; як чоловіки так і жінки), • домашнє господарство (прибирання домівки, готування їжі, доглядання дітей та немічних людей похилого віку; переважно жінки), • сфера торгівлі та сервісу (у т. ч. — готельний бізнес).

З початку 90-х розширилося охоплення трудовою міграцію населення України. Якщо першими до неї включилися мешканці столиці, великих міст, де люди були більш інформованими і мобільними, існували зв'язки із зарубіжними країнами, поступово все активнішими ставали жителі різних за величиною поселень. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, на сьогодні в потоках тимчасової трудової міграції за кордон найбільш широко представлено населення малих міст (33% виявлених домогосподарств мігрантів) та сільської місцевості (28%).

Канали трудової міграції українських громадян (Е. М. Лібанова та ін.):

•самостійний пошук місця роботи (передусім у державах, з якими Україна не має візового режиму);

•використання туристичних агенцій, через які громадяни України легально як туристи потрапляють до країн, з якими Україна має візовий режим, і нелегально працюють на їх території;

•використання послуг суб’єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;

•запрошення українських фахівців безпосередньо іноземною стороною.

Виділяють 3 хвилі зовнішніх трудових міграцій з України у 2-й половині 20 століття:

1.До 1990-х років — малочисельні зовнішні трудові міграції, від'їжджала культурна та інтелектуальна еліта.

2.1990-1995 роки — відтік трудових ресурсів за кордон чисельніший (кваліфіковані і досвідчені фахівці), розширюється географія виїзду.

3.Починаючи з 1995 року виїзд за кордон стає масовим (різна кваліфікація працівників).

Закономірності зовнішніх трудових міграцій з України:

• Найбільше трудових мігрантів за кордон проживає в прикордонних територіях.

• За кордон в більшій мірі від'їжджають жителі сільських місцевостей.

• Основна частка мігрантів мають вік 30-50 років.

• Одружені люди більш залучені до трудової міграції, ніж неодружені.

• Чоловіки більшою мірою є потенційними фактичними мігрантами.

Географія

Дані офіційної статистики не відображають дійсні масштаби трудової міграції за кордон. Українців щороку за кордоном працює від 1 до 3 млн осіб, за іншими даними від 2 до 7 млн осіб. Найбільше українців-мігрантів працює в Росії (від 100 тис. осіб до 1 млн). За даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (2004 р.), уПольщі кожного року працює майже 300 тис. осіб, Чехії — 200 тис., Португалії — 150 тис., Іспанії і Італії — по 100 тис., Греції — 50 тис., менше — у Туреччині, Ізраїлі, країнах Північної Європи, Прибалтики, Близького Сходу.

Із західного регіону України (Рівненська, Волинська, Львівська, Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Тернопільська області) за даними 2005 р. 35% трудових мігрантів їдуть в Італію, 20% — в Росію, 19% — в Іспанію; з центрального регіону (Хмельницька, Вінницька, Кіровоградська, Черкаська, Київська, Чернігівська,Житомирська, Полтавська, Сумська області ) 45% — в Росію, 27% — в Італію; з південно-східного регіону (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька,Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Харківська, Автономна Республіка Крим) 53% — в Росію, 11% — в Італію. У західному регіоні деклароване бажання до праці за кордоном висловили 37% респондентів, 22% — у центральному регіоні і 24% — у південно-східному (дані 2005 р.).

Наслідки

Позитивні:

•надходження до України додаткової іноземної валюти у формі грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками;

•сприяння інтеграції України до світового ринку праці;

•надання працеспроможному населенню можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище;

•спонукання продуктивнішої діяльності українських працівників через створення конкуренції з закордонними фахівцями.

•послаблення потоку безробіття на національний ринок праці, зниження соціальної напруженості в суспільстві.

Негативні:

•дає прихований вклад у зменшення населення України;

•збільшення тиску на національний ринок праці внаслідок створення іноземними громадянами конкуренції місцевій робочій силі;

•втрата Україною найконкурентоспроможнішої частини власної робочої сили (особливо науковців і фахівців), що призводить до уповільнення темпів науково-технічного прогресу;

•втрата кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу;

•вкладання державою коштів у підготовку фахівців для потреб власної економіки (затрати на навчання на всіх освітніх рівнях), які, в результаті, створюють додану вартість за межами країни;

•трудова міграція, як масове явище, не сприяє наповненню пенсійного і соціального фондів через відсутність відрахувань від заробітної плати заробітчан;

•втрата Україною іноземної валюти, що вивозиться іммігрантами як власні заощадження;

•лише 3,6% заробітчан організовують власну справу;

•відтік грошей, зароблених українськими мігрантами, з українських банків в західні внаслідок неспокою;

•дискримінація та експлуатація наших громадян з боку місцевих роботодавців;

•виникнення політичних та економічних претензій до України з боку країн-реципієнтів у зв’язку зі збільшенням нелегальної трудової міграції українців;

•зростання злочинності та соціальної напруженості у суспільстві через міжнаціональні конфлікти.

•погіршення сімейних стосунків через довготривалу відсутність членів родин: виникає нестача батьківської уваги, деформуються родинні цінності, виховується легковажне ставлення до життя. Хоча на сьогоднішній день не ведеться жодної статистики щодо кількості дітей, чиї батьки виїхали на заробітки за кордон;

•проблема реадаптації робітників, які повертаються після роботи за кордоном і відвикли від місцевих умов праці та життя.

54.Трудова́ мігра́ція в Украї́ні — пересування особи з метою тимчасового працевлаштування, що супроводжується перетинанням державного кордону(зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція).За даними представництва ООН в Україні, кожен п’ятий українець є потенційним мігрантом і хотів би виїхати з населеного пункту, в якому живе. При цьому з тих, хто вирішив їхати, близько 15% зробили свій вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 5% мають намір виїхати за межі держави. [1]

Причини Загалом, основними причинами внутрішніх трудових міграцій в Україні є такі три фактори: обмежені можливості працевлаштування, особливо в сільській місцевості, низька заробітна плата вдома, більша престижність роботи на підприємствах та установах великих міст.

Зовнішня міграція Зовнішні причини: ємний ринок праці західних країн,приваблива матеріальна оцінка трудової діяльності,постійне зростання попиту розвинутих країн на працю іноземців.

Внутрішні:недостатність робочих місць,значна різниця в оплаті на батьківщині й за кордоном,соціально-економічна криза,спад виробництва,загострення економічних протиріч,дискомфорт від загальної нестабільності в Україні,широко поширена корупція,відсутність можливостей для розвитку і самореалізації,незахищеність від зловживань з боку владних структур.

Ієрархія мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон:

заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;

заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб — харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);

накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;

накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;

5мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).