10.Специфіка формування і розвитку етнічних територій

ІЗ ЛЕКЦІЇ

Етнічні спільноти виникають в конкретному географічному середовищі протягом історичного процесу. Значний вплив на формування етнічних спільнот має середовище і природа,в цьому процесі можна виділити наступні аспекти:фізично-географічнийта суспільно-географічний.

Фізично-географічний аспект (в етнічних територіях значну роль відіграють природні барєри)- гірські хребти,русла великих рік,які обмежують територіальні зв’язки,сприять консервації традиційних культур і діалекту. Обмежують зв’язки із світом

Суспільно-географічних об’єктів. Найбільшу бар’єрну роль виконують державні кордони. За період Радянського Союзу вони були закриті "Залізна стіна". Недозволявся духовний обмін,ефективно діяли органи цензури,матеріальний в тому числі.

Основу територіальної організації етнічних спільнот становлять етнічні території. Головним критерієм виступає відсоток найчисельнішого етносу на певній території,дана територія вважається етнічною територією етносу.

М.Дністрянський вводить поняття "Етнічна територія",поєднуючи його з міграційними процесами на конкретній етнічній території,що призводить до асиміляції населення.

Поселення в яких жодна етнічна спільнота не становить більшості, зустрічаються рідко. Існують чималі за розміром території ,на яких чисельна перевага одного етносу над рештою населення є незначною. Такі території вважають етнічномішані. До таких територій належать місцевості,в яких провідний етнос становить не більше 60% титульного етносу. Наприклад,Крим де прживають українці,росіяни і кримські татари.

Етнічна територія умова формування етносу в історичному процесі. Вона не лише поверхня суходолу,але й усе навколишнє природнє середовище з його ландшафтами,кліматом,наявними в надрах корисними копалинами. Розташовані на ній культурні і цивілізаційні надбання(виробничі споруди,об’єкти інфраструктури,культурні заклади). Форма і площа етнічної території змінюються.

Етнічні території протягом ХХ ст. стають підставою для визначення політичних кордонів. Етнічні кордони не співпадають з політичними кордонами,вони наближаються до політичних,в їхніх межах відбувається самореалізація і самовідтворення етносу.

Один із провідних чинників життєдіяльності етносу,який визначає тип,характер його зовнішніх зв’язків та стосунків є географічне положення етнічних територій,а саме її розміщення щодо природно-географічних об’єктів (моря,ліси,ріки) та суспільно-географічних об’єктів (сусідні етноси,державні кордони, шляхи сполучення,економічні центри).

В складі етнічних територій в історико-географічному вимирі виділяють історичне ядро (епіцентр),формування і первинного розселення етносу та пізніше освоєні ним землі. В демографічному вимирі виділяють демографічне ядро-район з найвищою щільністю розселення.

Етнічна територія (Етнічні землі) – населена переважно тією чи іншою етнічною спільнотою частина Землі. Етнічна територія необхідна як для формування етнічної спільноти, так і для її повноцінного сталого відтворення. Етнічна територія – це не лише поверхня суходолу, але й усе навколишнє природне середовище з його ландшафтами, кліматом, наявними в надрах корисними копалинами, а також розташовані на цій території культурні та цивілізаційні надбання етносу,  створені руками попередніх поколінь, – виробничі споруди, транспортні комунікації, наукові установи, соціальна інфраструктура тощо. Форма, площа та інші якості етнічних територій (природні й антропогенні) є змінними. Між етнічними та державними територіями існує міцний взаємозв’язок. Етнічні території стали (особливо у ХХ ст.) чи не найважливішим чинником сучасного державно-політичного розподілу земної поверхні, оскільки етнічні спільноти є дієвими суб’єктами політики, міжнародного права.                                                                                  Щодо критеріїв виділення етнічної території існують різні думки. Найчастіше головним критерієм слугує частка найчисельнішого етносу в усьому населенні конкретної території. Якщо вона становить абсолютну чи навіть відносну більшість, то дану територію вважають етнічною територією цього етносу.   Поселення, в яких жодна етнічна спільнота не становить більшості, зустрічаються надзвичайно рідко. Але існують чималі за розміром території, на яких чисельна перевага одного етносу над рештою населення є незначною. Такі території вважають етнічно мішаними. До них найчастіше відносять ті місцевості, в яких провідний етнос становить не більше 60 % усієї людності. Для точного вимірювання етнічної змішаності території розраховують індекс її етнічної мозаїчності. Наявність у певної етнічної спільноти великих етнічно мішаних обширів, які становлять значну частину її етнічної території, може бути (за певних обставин) передумовою цілковитого зникнення цієї спільноти. Бо в даному випадку ускладнюється відтворення характерних етнічних рис, послаблюються внутрішні зв’язки спільноти, втрачається її самодостатність, зростає небезпека трансформації культури та свідомості. При з’ясуванні етнічної структури населення якоїсь території (а отже і при визначенні її належності до етнічної території певного етносу) обов’язково зважають на час, в якому вона набула саме такого стану, та на обставини, за яких це сталося. За значенням в етногенезі та в етнічній історії народу окремі частини етнічної території відрізняються між собою, створюючи ядро етнічної території та периферійні райони. В межах однієї етнічної території за різними ознаками виділяють також етнографічні та історично-етнографічні райони, райони етнічної сепарації, контактні зони, райони мовної асиміляції, райони етнічної консолідації, одноетнічні райони, території переселення, старі й нові етнічні території тощо.  На позначення етнічної території українців (української етнічної території) застосовують наступні словосполучення: українська етнічна територія, українська національна територія, українські землі, український масив, суцільна українська територія, українська етнографічна територія та інші.