53. Географія розселення українців у світі

Будь-які статистичні дані про чисельність українців та про їхнє розселення у сучасному світі умовні. Ця умовність визначається рядом факторів. Є статистика державна, а є громадсько-культурних організацій і церковна. Дані, якими вони оперують, суттєво відрізняються. Ще до недавнього часу українці в деяких країнах Східної Європи (та й у республіках колишнього СРСР) не мали змоги вільно само ідентифікуватися.

Як би то не було, у сьогоднішньому світі налічується від 47 до 50 млн. українців. Під цим етнонімом ми об'єднуємо як тих українців, які себе так усвідомлюють, так і тих, що лише за своїм етнічним походженням частково чи цілком є українцями. Останнє стосується насамперед тих українців, які мешкають за межами Української держави.

Основна маса українців перебуває на території України. Згідно з переписом населення 1989 р , їх тут налічується 37419053 чол. За межами нашої держави нині мешкають від 10 до 13 млн. українців, з них у країнах колишнього Радянського Союзу 7767053. За кількістю українського населення на трьох перших місцях знаходяться Росія (4368872), Казахстан (896240), Молдова (600366 чол.). Далі йдуть Білорусь (291008), Узбекистан (153197), Киргизстан (108027), Латвія (92101), Грузія (52443), Естонія (48271), Литва (44789), Таджикистан (41375), Туркменістан (35578), Азербайджан (32345), Вірменія (8341 чол. ).

Українські спільноти у країнах, що виникли на території Радянського Союзу, формувалися кількома шляхами. Основна маса українців у Росії, наприклад, опинилася внаслідок політики тотальної колективізації сільського господарства, під час здійснення якої велика кількість селян розкуркулювалася й депортувалася за межі України, переважно в Росію. Таким чином, виникли поселення в Башкирії, Сибіру, Алтаї, на Далекому Сході. На Кубані українці з'явилися наприкінці XVIII ст. Багато з них прибули до Казахстану під час кампанії освоєння цілинних земель у 50-х рр. Певна кількість українців мігрувала за межі України в зв'язку з виїздом на навчання та роботу, укладанням шлюбів та політико — ідеологічними кампаніями, як-от рекрутування робочої сили у рамках програми розвитку тієї чи іншої частини Радянського Союзу.

Інша частина вихідців з України чи їхніх нащадків перебуває в країнах Європи, Америки та Ази їхні спільноти сформувалися тут двома шляхами — внаслідок еміграції (Канада, Сполучені Штати, Великобританія тощо) та на базі автохтонного українського населення у Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Угорщині. Більш-менш повні дані про кількість осіб українського походження у складі населення зарубіжних країн ми маємо в Канаді, оскільки там у переписах населення зазначається його етнічне походження. Згідно з останнім переписом (1991), у Канаді налічується 529615 чол. У 1981 р. подавалася інша цифра — 754980. Річ у тім, що перша цифра враховує тільки тих, чиє етнічне походження зв'язане лише з Україною, а друга — і тих, хто, крім українського походження, вказав іще інше походження. Тобто це ті, хто народився від змішаних шлюбів. Найбільше українців проживають у таких провінціях, як Онтаріо, Альберта, Манітоба, Саскачеван Українська етнічна група в Канаді формувалася внаслідок трьох великих хвиль еміграції кінець XIX — початок XX ст. , міжвоєнні роки, період після 2-ої світової війни. Таким же чином утворилася українська етнічна група у Сполучених Штатах Щоправда, перші українські переселенці до США прибули дещо раніше, ніж до Канади. Історія української еміграції у Канаді починається від 1891 р. , а у США — з середини 60-х рр. XIX ст. Сьогодні, за підрахунками дослідників української еміграції Сполучених Штатів, у цій країні налічується понад мільйон осіб українського походження. Варто зазначити, що переважна їх більшість як у США, так і в Канаді (понад 85%) — це ті, хто народився у країнах їхнього проживання.

На Американському континенті є ще один значний регіон, де мешкають вихідці з України та їхні нащадки, — Латинська Америка, Аргентина — до 160 тис. , Бразилія — близько 100 тис., Парагвай — 8 тис. , Уругвай — 6—8 тис. Основна маса їх прибула сюди у міжвоєнний період — близько 150 тис. Українська етнічна група Австралії за своєю історією — наймолодша. Вона сформувалася, в основному, з 1948 по 1952 р. , коли сюди прибули українці із таборів для «переміщених осіб». На кінець 80-х рр. у цій країні нараховувалося близько 34 тис. осіб українського походження. На Європейському континенті виділяється кілька великих осередків проживання українців Великобританія (понад 20 тис. ), Франція (25—30 тис. ), Німеччина (понад 20 тис. ), колишня Югославія (40—50 тис. ), Польща (500— 600 тис. ), Чехія та Словаччина (40 тис. ), Румунія (близько 120 тис. — інколи подається цифра — 600 тис. )

Крім цих країн, українці мешкають у Скандинавських державах (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія), Китаї, на півночі Африканського континенту. Щоправда, їхня кількість тут незначна, й вони не зорганізовані у сталі громади з чітко вираженою етнокультурною та соціальною структурою.

За сучасними етнологічними теоріями всі українці й особи українського походження складають український етнос, хоча кожній із його складових притаманний різний ступінь етнічної самосвідомості. Однак у термінологічному плані виникають певні складнощі із визначенням (назвою) тих пагонів українського етносу, які у результаті дії різних чинників опинилися поза межами України. Науковці користуються для визначення цього феномена такими термінами «зарубіжні українці» (з конкретизацією країни, наприклад, канадські, австрійські, американські українці тощо), «особи (громадяни) українського походження» (наприклад, американці українського походження), «українці в країні проживання» (в Росії, у Молдові, в Аргентині і т. ін. ), «вихідці з України та їхні нащадки» (у першому випадку йдеться про тих, хто народився в Україні, в другому — про тих, хто народився в країні проживання чи емігрував туди з третьої країни, але не народжений в Україні).

При вживанні терміна «австралійці (канадці, американці ) українського походження мається на увазі, що він включає два аспекти перший фіксує територіальну або громадянську приналежність (мешканець Канади, громадянин Австралії ), другий вказує на українське походження цих громадян. При цьому, як правило, не робиться різниці між тими, хто народився в країні проживання, і безпосередніми вихідцями з України Усіма переліченими термінами, як правило, послуговуються тоді, коли йдеться про окремих осіб. Якщо мовиться про етнічну спільноту, то переважно використовуються терміни «українська імміграція», «українська етнічна група» або «українська діаспора».

На досить адекватне відтворення суті явища може претендувати і термін «українські канадці», «українські американці «, «українські німці», «українські австралійці» тощо Щодо східної діаспори, то такі назви вживаються вкрай рідко, замість них користуються термінами «українці Роси», «українці Білорусі», «українці Молдови» і т. ін. У зарубіжній етнологічній літературі широко побутує і такий термін, як «етнічні канадці» («етнічні американці, австралійці «), за допомогою якого підкреслюється передовсім приналежність до політичних утворень, зокрема до держави, у складі якої, як відомо, співіснують групи різних етносів, з притаманними для кожної з них особливостями культури, побуту і навіть характеру. Отже, вживаючи цей термін, фіксується не просто політична чи громадянська приналежність, але й етнічні ознаки політично-громадянської спільноти.

Близька до цього терміна і назва «українська етнічна група», котра, до речі, прийнята як у зарубіжних дослідженнях, так і в практиці міжетнічних стосунків, означає все зарубіжне українство, в тому числі й ту його частину, представники якої вже нечітко усвідомлюють себе причетними до українців.

Географія проживання закордонної гілки українського етносу є однією з найширших у світі — у ста країнах зафіксована присутність людей нашого роду. Від Аляски до Калінінграда, від Каліфорнії та Флориди до Австралії з Новою Зеландією, від Стокгольма до Балкан, від Південної Америки до Японії, від Великої Британії до Південно-Африканської Республіки — такі світові обшири розміщення великих і маленьких українських громад.

Найбільше громадян українського походження, за офіційною статистикою, як уже згадувалося в попередньому розділі, постійно проживає в Російській Федерації (понад 2,9 мільйона осіб), Канаді (більше мільйона 70 тисяч), США (понад 893 тисячі), Молдові (від 530 до 600 тисяч), Бразилії (350-500 тисяч; у багатьох «колоніях» — селах, де мешкає 80 відсотків українців, переписів населення вже давно не було), Казахстані (майже 460 тисяч), Аргентині (близько 350 тисяч); в Ізраїлі, за неофіційними даними, сьогодні проживає від 300 до 500 тисяч осіб, які ідентифікують себе українцями; як свідчить перепис населення в Білорусі — наших земляків та їхніх нащадків зафіксовано 237 тисяч, а за твердженнями місцевих українських організацій — 700 тисяч, в Узбекистані — більше ста тисяч. У Федеративній Республіці Німеччині, за офіційним переписом, налічується 140 тисяч українців, за даними тамтешніх громадських об’єднань, науковців і церков — до 300 тисяч. В Румунії перепис у 2002 році засвідчив наявність більше 61 тисячі українців, тоді як у дійсності, за різними джерелами, їх — до 300 тисяч. За неофіційними показниками, у Франції — до 27 тисяч, а у Великій Британії — 20-30 тисяч етнічних українців. Решта держав мають громадян з українським корінням значно менше — від десятків тисяч до сотень осіб.

Окремо варто згадати ті країни, де сьогодні тимчасово найбільше живе наших мігрантів, які виїхали на заробітки. Це, передусім — Італія, де зібралася півмільйонна громада (за неофіційними підрахунками, консульські установи України називають цифру — 121 тисяча), це — Іспанія (200 тисяч, на консульському обліку лише 49 тисяч громадян України), в Португалії — сто тисяч ( за даними наших дипломатів — 50 тисяч). Трудові мігранти поступово змінюють свій статус, тобто переходять на постійне проживання, поповнюючи лави «четвертої хвилі» еміграції з України.

Наймасовішими компактними місцями поселення українців є окремі регіони в Російській Федерації, Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Білорусі та Молдові.

У Канаді найбільша кількість етнічних українців проживає в п’яти провінціях — Онтаріо, Альберті, Британській Колумбії, Манітобі та Саскачевані. Канадських українців сьогодні можна зустріти у більш як 200 містах.

Українська етнічна група становить близько 15 відсотків населення Манітоби та Саскачевану, до 10 відсотків жителів Альберти та 5 відсотків населення Британської Колумбії.

Нині численні представники нашого етносу в Канаді становлять приблизно три відсотки від усього її населення. Майже чверть століття тому в цій країні проживало близько 750 тисяч громадян українського походження, їхня поява на півночі американського континенту пов’язана з «трьома великими хвилями масової еміграції» з України. За виключно канадськими статистичними даними, а не за публікаціями вітчизняних дослідників, перша хвиля (1891-1914 роки) налічувала близько 170 тисяч, друга ( між двома світовими війнами) — 68 тисяч і третя (1947—1954 роки) — 34 тисячі. До цієї кількості не входять громадяни, що кваліфікувалися як вихідці з Австро-Угорщини, Польщі чи СРСР, бо вони не подавали імміграційним службам своєї національності або називали іншу через побоювання переслідувань з боку влади за їхнє минуле.

Канадці українського походження — це, насамперед, вихідці, в переважній більшості їхні нащадки у п’ятьох поколіннях, з Галичини, Волині, Буковини, Поділля, Закарпаття. Є певна частина колишніх жителів Центральної та Лівобережної України.

Канадські українці є восьмою за чисельністю етнічною групою після англійців, французів, шотландців, ірландців, німців, італійців та аборигенів — інуїтів (ескімосів) та індіан. У 1981 році у строкатому населенні Канади українці посідали п’яте місце, а ще значно раніше — третє. Понад 95 їх відсотків народилися в Канаді. Процес асиміляції, збільшення кількості змішаних сімей відчутно позначаються на громадянах українського роду. Із усього понад мільйонного загалу лише близько 332 тисяч мають обох батьків — українців (у 1981 році таких було майже 530 тисяч).

Українці є жителями 21-го штату в США. Найбільше з них мешкає в штатах Нью-Йорк і Пенсільванія. Приблизно сорок відсотків новоприбулих з України упродовж останніх двадцяти років поселяються в штатах Нью-Йорк та Каліфорнія. Саме тут добре організовані українські громади активно допомагають новим іммігрантам швидше адаптуватися до американських умов життя.

Як засвідчують переписи населення, число американців українського походження постійно зростає. Порівняно, наприклад, з 1990 роком їхня кількість збільшилася на 143 тисячі. Українці нині становлять 0,7 відсотка всього населення США. На переконання громадських і церковних діячів, науковців із середовища нашої етнічної громади, у цій державі результати переписів далеко не повністю віддзеркалюють реальну українську демографічну картину. На їхню думку, чисельність осіб української національності сягає півтора-два мільйони [1, c. 86-88].

Понад 90 відсотків бразильських українців мешкає в штаті Парана (серед тамтешнього люду цей штат ще має назву «Паранська Україна»). Містом найбільшої концентрації українців у цій країні є Прудентополіс, де вони становлять три чверті жителів. Тут у 1989 році зведено пам’ятник молодому Тарасові Шевченку, діють українські церкви, музей, школа, а ще друкуються чи не найкращі на американському континенті букварі.

Більшість етнічних українців проживають у сільській місцевості. Майже 80 відсотків дорослих громадян вирощують пшеницю, сою, чорну квасолю, цитрусові, тютюн та інші культури. У промисловості нащадки наших краян працюють в лісопереробній галузі та на меблевих фабриках. У муніципалітетах компактного проживання українських громад їхні представники займають посади віце-мерів, секретарів префектур, обираються депутатами муніципальних палат. Лише п’ять відсотків бразильських українців народилися в Україні.

У 2000 році в Хорватії урочисто відзначили століття переселення великих груп українців на цю балканську землю. Вони стали одними з перших, хто почав розбудовувати нову державу. Тому українське-русинську спільноту в країні визнано автохтонною національною меншиною, тобто корінними мешканцями. Такий її статус затверджений в Конституції Республіки, що дає право мати свого депутата в парламенті, обирати своїх представників до місцевих і регіональних державних органів.

Чотири тисячі осіб українського роду живе нині в Бельгії. Найбільша хвиля їхнього прибуття до цієї країни припадає на закінчення Другої світової війни, коли тисячі українців, переважно із західних областей України, з нацистських концентраційних таборів, примусових робіт у Німеччині перемістилися до Льєжа, Шарлеруа, Генка, Монса та інших міст. Близько двох тисяч дівчат з різних регіонів України одружилися з бельгійцями ще під час підневільної праці на німецькій території.

Після Другої світової війни утворилася в основному і українська громада в Австралії. Чомусь у пересічних наших громадян склалося враження, що ця далека від нас країна густо населена вихідцями з України. Насправді ж українська спільнота на «зеленому континенті» посідає лише 35 місце серед усіх національних і етнічних груп і, за офіційною статистикою, не перевищує 20 тисяч осіб. Проте ця цифра не відображає реальної дійсності, оскільки при проведенні перепису населення до числа австралійців українського походження відносилися лише ті люди, в паспортах котрих була зазначена територія «Україна» як місце народження. За інформацією Союзу українських організацій Австралії, станом на 2006 рік тут проживає майже 30 тисяч вихідців з України, їхніх дітей та онуків.

Структура української громади у Казахстані відображає причини і мотиви переважно недобровільного поселення тут сотень тисяч наших краян. У Північно-Казахстанській області ще до цього часу проживають нащадки учасників антифеодального повстання селян у XVIII столітті під назвою «Коліївщина». Як правило, вони зберігають свою етнічну ідентичність. Майже на всій території Казахстану мешкають діти, онуки і правнуки українців, які з’явилися на цих просторах у роки революційних подій 1917—1921 років, у часи будівництва промислових підприємств республіки. Чимало етнічних українців залишилися в цій країні з сорокових років минулого століття, коли вони перебували у сталінських таборах. У роки Великої Вітчизняної війни до Казахстану було евакуйовано з України близько 200 промислових підприємств разом з їхніми працівниками. Більшість з них так і не полишили обжитий ними край. Те ж саме стосується і учасників освоєння цілинних та перелогових земель — колишніх громадян України.