5.Кубійович Володимир Михайлович

(* 23 вересня 1900, Новий Сонч, Лемківщина нині Польща; † 2 листопада 1985, Париж) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діячУкраїнський географ, демограф, картограф, головний редактор 10-томної «Енциклопедії українознавства». Впродовж 1928 — 1939 рр. працював у Краківському університеті, Українському вільному університеті. Разом з колективом авторів видав такі народознавчі праці, як «Атлас України і сумежних країн», «Географія українських і сумежних земель». В. М. Кубійовичу належать статті з проблем географії України в енциклопедіях багатьох держав. 1928 - 1939 викладч у Краківському університеті з 1931 дійсний член НТШ, голова його географічної секції з 1940 професор Українського вільного універстету в Празі У 1940—1944 рр. був головою Українського Центрального Комітету в Кракові. 1943 брав участь в організації Дивізії СС Галичина У 1944 р. емігрував до Парижа 1947 - 1963 генеральний секретар НТШ з 1952 голова Європейського відділу НТШ

Наукові праці

«Розміщення культур у Північних Карпатах» (1930) монографія «Територія і людність українських земель» (1935) «Розміщення населення в бойківських Карпатах» (1938) «Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя. Географічний нарис» «Географія українських і суміжних земель» (1938, 1943). монографія «Етнічні групи південно-західної України» (1983) «загальна географія»

За підрахунками В. Кубійовича українські етнографічні землі у 1933 р. розкидалися на площі 932,1 тис. кв.км. З них 728,5 тис. кв.км. припадало на суцільну українську етнічну територію, а решта простору  – 203,6 тис. кв.км – була мішаною українською етнічною територією (Стародубщина, Крим, Східне Передкавказзя) підпорядкованою РСФСР.  Лише 443,1 тис. кв.км. суцільної української етнічної території були в адміністративному підпорядкуванні УССР-СССР, близько 40 % її належали Польщі (132,2 тис. кв.км.), РСФСР-СССР (114,3 тис. кв.км.), Румунії (17,6 тис. кв.км.), Чехо-Словаччині (14,9 тис. кв.км.),  БССР-СССР (6,4 тис. кв.км.). В. Кубійович у 1940-х р. на питання «Що таке українські землі?» відповідав таким чином: «Ми окреслюємо Україну як територію, яку сьогодні заселюють українці, себто як українську національну територію без огляду на те, до складу яких держав вона входить. Границі українських земель лежать там, де проходять границі українського народу, його мови і культури. Вони тягнуться від Тиси, устя Дунаю, Чорного моря і Кавказу на півдні до боліт Полісся і верхів’я Десни на півночі, від Попраду, Сяну, Вепру й Біловежі на заході по надкаспійські пустелі й Дон на сході, за якими простягаються ще й українські колонії аж до берегів Тихого океану».

6.Все́волод Іва́нович Нау́лко (*18 грудня 1933, м. Тараща, Київської області ) — вчений етнограф, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України, Заслужений працівник освіти України.Всеволод Наулко народився в грудні 1933-го місті Тараща Київської області в родині вчителів. Навчався на географічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1956-му році. Після навчання в університеті, потрапив на роботу до Київської військово-картографічної фабрики, де пропрацював два роки.

З 1958 по 1962 працював як картограф в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології. З 1962 по 1964 навчається в аспірантурі Московського інституту етнографії імені Миклухо-Маклая. Після успішного захисту дисертації, повертається в Київ та публікує роботу «Етнічний склад населення УРСР», а в 1966-му публікує ще одну монографію «Географічне розміщення народів УРСР». В основі обох згаданих праць лежать статистичні дані перепису населення України в 1959-му році. В 1975-му році вийшла книга Наулка «Розвиток міжетнічних зв'язків в Україні», а в 1977-му — книга «Культура та побут українського народу». Пріоритетними напрямками наукових інтересів Всеволода Івановича є етнічна демографія та етнічні процеси хоч коло його наукових інтересів є значно ширшим. Особливу увагу вчений приділяє питанням розвитку етнічних груп в Україні від 18-го століття до сьогодення. Зокрема, він проводить детальний аналіз факторів, що мали значні етнічно-демографічні наслідки як то голодомори, війни, революції, депортації, розкуркулення тощо. Багато уваги приділяється також питанням соціально-відсоткової динаміки різних культурно-етнічних груп та народностей що проживають в Україні, а також питанням соціальних інтересів національних меншин. Багато публікацій автора присвячено питанням перспектив етнічного розвитку України, хоча і не вважає її моноетнічною державою, віддаючи належне будь якій етнічній спільноті незалежно від її чисельності. Багато уваги вчений приділяє питанням класифікації етнічних гілок українців і, зокрема, не вважає закарпатських українців-русинів окремою етнічною спільнотою, а лише етнографічною групою українського народу. Перепис населення 2001 року підтвердив, що лише 0,8% українців Закарпаття ідентифікували себе русинами. У своїх публікаціях автор вказує також на фактичну відсутність в Україні проявів етнічної нетерпимості та ворожнечі, в порівнянні з деякими іншими регіонами пострадянського простору. Під час роботи в Інституті мистецтвознавства на етнографії вчений доклав багато зусиль доклав до створення «Регіонального історично-етнографічного атласу України, Білорусі та Молдови» та до створення двотомної монографії «Українці» (у вказаній книзі Наулкові належить розділ про територіальне розташування етнічних груп України та динаміку їх розвитку).

В 2001-му році під науковим керівництвом Наулка виходить довідник «Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність».