55. Етнографічне районування україни

 Заставецька О. В., Заставецький Б. І.,

В Україні нами виділено такі етногеографічні регіони: Карпатський, Північно-Західний, Подільський, Північно-Центральний, Північно-Східний, Східний та Південний.

В межах Карпатського регіону можна виділити три підрегіони: Закарпатський (Закарпатська обл.), Прикарпатський (Львівська та Івано-Франківська обл.), Північно-Буковинський (Чернівецька обл.).

Для Закарпаття і Північної Буковини характерна незначна різниця у питомій частці корінної нації у загальній кількості населення (на Закарпатті - 80.5%, а в Північній Буковині - 75.0%), а також у кількості меншин. На Закарпатті найчисельнішими національними меншинами є угорці, росіяни, румуни, цигани, словаки, німці, євреї, білоруси. В межах названих підрегіонів спостерігається зростання питомої ваги українців у загальній кількості населення та скорочення чисельності окремих етнічних меншин (євреїв, словаків).

Прикарпатський підрегіон відзначається високою питомою вагою корінної нації у загальній кількості населення (94-98%). Останнім часом спостерігається тенденція до підвищення її частки, а кількість поляків, євреїв і росіян зменшується. Найбільш чисельними етнічними меншинами є росіяни, поляки, євреї, білоруси.

У межах Карпатського регіону розселені три етнографічні групи українців - бойки, гуцули та лемки. Перші дві проживають компактно, а третя - дещо розсіяно.

До Північно-Західного регіону відносять Волинську та Рівненську області. Він має дуже високу питому вагу українців (до 97% від загальної кількості населення). Головними національними меншинами тут є росіяни, білоруси, поляки та євреї. Причому кількість поляків і євреїв постійно скорочується. Росіяни та євреї проживають переважно у міських поселеннях. Намітилася тенденція до підвищення частки корінної нації серед усього населення регіону.

У Подільському регіоні (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області) частка населення корінної нації коливається від 94 до 98%. Найвищий відсоток українців у Тернопільській області (96%). Найбільш чисельними меншинами в регіоні є росіяни, поляки, євреї, білоруси, які проживають переважно в містах. Українці проживають в селах і містах.

Північно-Центральний регіон займає Київську, Житомирську, Черкаську, Полтавську, Кіровоградську області. Частка корінної нації в загальній кількості населення тут коливається від 90 до 93%. Останнім часом кількість його дещо знижується, що пов’язано із значним зниженням показників природного приросту населення в сільській місцевості та в малих містах і селищах міського типу, де переважно живуть українці, проте, питома вага зростає. В усіх областях регіону проживають росіяни, білоруси, євреї, молдавани, поляки. На території Житомирщини живуть ще чехи і цигани, в Кіровоградщині - болгари, а на Полтавщині - азербайджанці, вірмени, узбеки. В регіоні зменшується кількість євреїв та поляків.

Східний регіон (Донецька, Луганська та Харківська області) розташований на сході України і відзначається відносно невисокою часткою українців (від 56.9 до 70.7%). Питома вага корінної нації тут дещо знижується, окремих національних меншин, зокрема росіян, зростає. Крім росіян тут проживають білоруси, молдавани, євреї, поляки, болгари, німці, вірмени, татари, грузини, узбеки, цигани, азербайджанці, узбеки, чуваші та ін.

Північно-Східний регіон займає площу двох областей - Сумської та Чернігівської. Він характеризується високою часткою українців (88-93.5%) та незначною кількістю етнічних меншин. Так, на території Сумської області проживають чотири основні меншини - росіяни, білоруси, євреї. Зростає кількість росіян та білорусів, а зменшується кількість євреїв.

Південний регіон (Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим) - найбільший за площею в Україні. В межах регіону частка населення корінної нації в загальній кількості населення коливається від 24.3% (АР Крим) до 82% (Миколаївська і Херсонська області). Найбільш чисельною етнічною меншиною є росіяни. На території регіону проживають білоруси, поляки, болгари, молдавани, євреї, німці, греки, гагаузи, кримські татари, грузини, вірмени, азербайджанці, албанці, цигани, мордва, корейці та ін.

Майже у всіх етногеографічних регіонах України, за винятком Закарпаття та Північної Буковини, серед етнічних меншин перше місце за кількістю населення посідають росіяни. Так, на Закарпатті серед національних меншин перше місце за кількістю населення займають угорці, а в Північній Буковині - румуни. Надзвичайно високий відсоток росіян серед етнічних меншин Східного та Південного етногеографічних регіонів, дещо нижчий у Північно-Центральному, Північно-Східному, низький - у Карпатському, Подільському та Північно-Західному етногеографічних регіонах.

Дністрянський Етногеографічне районування України

Внутрішні етногеографічні відмінності в межах держав здебільшого мають закономірний характер, зумовлений низкою чинників (мозаїчність територіальної структури етносів, міграції населення, складність міжетнічного розселення, суб’єктивні моменти формування державної території і державних кордонів). Причому всі зазначені чинники є взаємопов’язаними, а їхня сукупна дія зумовлює формування своєрідних етногеографічних районів. Слід додати, що помітна етногеографічна диференціація характерна не лише для поліетнічних, але й для більшості переважно моноетнічних і особливо молодих, ще недостатньо консолідованих, національних держав, у т. ч. й для України.

Так, в Україні, попри помітний вплив багатьох чинників, все ж основним, який визначив районні етногеографічні відмінності, є історико-географічний чинник, тобто особливості розвитку українських земель у складі різних держав. Водночас виявлення районних відмінностей значною мірою суб’єктивний процес, який визначається метою, завданням та методичними підходами дослідника, що зумовлює необов’язкову тотожність схем районування, зокрема, й плюралізм моделей етногеографічного районування.

Отже, на основі аналізу ширшої сукупності етнодемографічних та етносоціальних показників (частка етнічних українців і етнічних меншин, етнічна мозаїчність регіонів, структура населення за рідною мовою, ступінь асиміляції етнонаціональних груп, а також ступінь їхньої інтегрованості в українське культурно-політичне середовище) ми виділяємо як окремі етногеографічні райони такі групи областей: 1) Закарпатська і Чернівецька області; 2) Волинсько-Галицький район (Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області); 3) Центральний район (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська і Чернігівська області); 4) Донецький район (Донецька і Луганська області); 5) О деський район (Одеська область); 6) Центрально-Причорноморський район (Миколаївська і Херсонська області); 7) Д н іпровсько-Харківський регіон (Дніпропетровська, Запорізька, Харківська області); 8 ) К римський район (АР Крим) (рис. 5.17).

Необхідно підкреслити, що ці райони виділено на підставі однорідності етносоціальних показників та з урахуванням особливостей заселення території (вона впливає на компактність розселення етнонаціональних меншин) і географічного положення, і їх не можна розглядати як цілісні вузлові райони. З огляду на це, вони не можуть бути суб’єктами територіально-політичних взаємин, а сам підхід є різРис. 5.17. Етногеографічне районування України новидом галузевого етногеографічного районування, тобто суб’єктивною (за метою, принципами) моделлю районування, що спирається на об’єктивні етногеографічні відмінності.

В межах більшості виділених районів для адміністративних областей, хоча і характерна наближеність етнодемографічних і етносоціальних параметрів, є і окремі відхилення. Це стосується, зокрема, Центрального району, де вирізняється дещо відмінними рисами Сумська область. Так, якщо у всіх областях цього району частка українців є більшою 90%, то у Сумській області вона становить 88,8%. Дещо вищою тут є частка українців з рідною російською мовою. Але все ж ці відхилення не є якісно відмінними і водночас на порядок меншими, порівняно з показниками сусідньої, Харківської області. І більшість етнодемографічних характеристик пов’язують Сумську область з Чернігівською й Полтавською областями та Центральним районом загалом. Так само у межах Дніпровсько-Харківського етногеографічного району за середніми значеннями питомої ваги українців та росіян, частки населення з рідною російською мовою, а також іншими показниками, Дніпропетровська область помітно відрізняється від Запорізької та Харківської. Водночас об’єднують ці області в один регіон, окрім сучасних етногеографічних засад, деякі подібні моменти заселення та освоєння, зокрема, велика роль процесів індустріалізації та урбанізації, і, разом з тим істотні відмінності від інших регіонів.

У цій моделі враховано цілісність адміністративних регіонів вищого рівня, хоча вона, з огляду на помітні внутрішньообласні відмінності, є до деякої міри надто великим узагальненням, не зовсім відповідаючи потребам середньомасштабного етногеографічного районування. Однак з урахуванням того, що області є певною мірою цілісними регіонами з єдиною системою регіональної політики в інформаційній, освітній, культурній та інших сферах (це значною мірою пов’язано з культурно-організаційною роллю обласного центру), усю територію кожної області було включено до одного етногеографічного району. Ці застереження стосуються Одеського району, в межах якого етнічно поліареальний характер має переважно лише південнобессарабська частина, водночас у східних районах етнічні українці становлять більшість, а населення етнічних меншин розселене дисперсно.

Окреслені етногеографічні райони України істотно відрізняються розмірами, географічним положенням, етнонаціональною структурою та проблематикою міжетнічних взаємин. Так, хоча Чернівецька і Закарпатська області й не утворюють суцільного регіону, проте їх об’єднують подібні риси геополітичного розміщення, історико-географічних передумов, деякі особливості етнонаціональної структури населення та громадсько-політичної активності етнічних груп. Етнічно українське населення становить понад 75%, а індекс кількісного переважання українців над найбільшою етнонаціональною групою є за областями приблизно однаковим (6,7 – у Закарпатській області і 6,0 – у Чернівецькій).