2. Первинний та вторинний ринки цінних паперів

За своєю структурою Ринок цінних паперів поділяється на первинний і вторинний. Первинний ринок — це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому відбувається їх початкове розміщення серед інвесторів. Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного папера. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій. Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого — відбуваються їх наступні купівля- продаж, інші операції, що залежать і, в свою чергу, впливають на кон’юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів — це прерогатива вторинного ринку.

Одне з найважливіших завдань первинного ринку — звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі й підзаконні нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки про-

спекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо.

Вторинний ринок цінних паперів призначений насамперед для обміну раніше випущених цінних паперів між інвесторами й торговцями. На цьому ринку інвесторам забезпечується можливість купувати й продавати цінні папери, що вже перебувають в обігу. Доход по операціях на цьому ринку дістається не емітентам, а власникам цінних паперів. Звичайно вперше випущені акції продаються й купуються лише на первинному ринку, а подальший їх обіг здійснюється на вторинному ринку.

Основним завданням вторинного ринку є забезпечення можливості перерозподілу фінансових ресурсів, забезпечення ліквідності цінних паперів, створення умов для швидкої реалізації власниками й придбання інвесторами цінних паперів за найкращими цінами, що діють на ринку.

Вторинний ринок цінних паперів — це сфера обігу цінних паперів, куди вони потрапляють після того, як їх продасть емітент, або перший власник, що їх придбав у емітента (безпосередньо або через посередника).

Цей ринок може бути:

1. організованим — з торгівлею на фондовій біржі;

2. неорганізованим або позабіржовим.

У світовій практиці при стабільних економічних умовах співвідношення між первинним і вторинним ринками коливається приблизно у межах 5-10 % з перевагою вторинного ринку. У зв’язку з цим значення цього ринку надзвичайно велике для всіх країн.

Вторинний ринок цінних паперів концентрує попит та пропозицію цінних паперів, що обертаються на ньому, і формує при цьому той рівноважний курс, за яким продавці згодні продавати, а покупці згодні купувати цінні папери. Завдяки цьому відбувається перерозподіл капіталу між галузями й сферами економіки, між господарюючими суб’єктами.

Для всіх учасників фондового ринку важливо, щоб вторинний ринок працював найбільш ефективно. Це полягає в тому, що кожний учасник прагне одержати найбільш вигідну ціну, що існує на цей момент.

Власники цінних паперів повинні мати впевненість у найкращій ціні продажу наявних у них паперів, а інвестори повинні мати впевненість у найнижчій ціні купівлі необхідних їм цінних паперів.

Основними умовами забезпечення нормального виконання завдань і успішного функціонування вторинного ринку є:

1) Відкритість ринку, свобода інформації для всіх потенційних учасників, що є основною особливістю ефективного ринку.

2. Достатні розміри ринку й зокрема велика кількість учасників ринку.

3. Ліквідність ринку й окремих емісій.

4. Доступність прийомів оцінки інвестицій.

5. Мобільність цін, що характерно для економіки відкритого ринку.

6. Доступний рівень цін за послуги (розмір комісійних і вартість місця на біржі).

7. Розмаїтість продуктів, по яких проводяться торговельні операції, відповідно до правил.

8. Проведення навчання персоналу, його ліцензування.

9. Наявність структур, які проводять необхідні дослідження ринку.

10. Впровадження ефективної системи розрахунків і переміщення цінних паперів¹.

Зрозуміло, що до всього цього необхідно, щоб у країні була політична стабільність, нормально розвивалася економіка й щоб усі основні макроекономічні показники сприяли розвитку й функціонуванню фондового ринку.

Наявність на ринку цінних паперів різних учасників (суб’єктів) з різними інтересами породжує низку проблем і вимагає обов’язкового впливу на рух цінних паперів з боку органів державного управління й певне саморегулювання самими учасниками ринку (фондова біржа, торговці цінними паперами тощо).

Для вивчення окремих сегментів вторинного ринку в світовій практиці часто використовують концепцію чотирьох ринків², що є свого роду класифікацією цього ринку. Існують різні описи концепції «чотирьох ринків», основний і найбільш уживаною є така умовна класифікація чотирьох сегментів вторинного ринку:

• Перший ринок — фондові біржі, що є основним елементом організованого ринку.

• Другий ринок — позабіржовий ринок незареєстрованних на біржі акцій.

• Третій ринок — позабіржовий ринок зареєстрованих на біржі акцій з торгівлею через посередників (при цьому часто менший рівень комісійних).

• Четвертий ринок — комп’ютерний ринок як позабіржовий ринок операцій по комп’ютерних мережах без особистої присутності

й часто без посередників. Позабіржовий ринок часто умовно називають вуличним, і практично всі цінні папери на певному етапі свого існування проходять вуличний ринок.