2. Метод біржового права

В системі права метод визначається як система способів, засобів та прийомів правового впливу на свідомість і поведінку людей, діяльність організацій, установ та підприємств. Застосування методів повинно відбуватися не епізодично, а систематично, постійно, в процесі цілеспрямованої діяльності. Методи застосовуються не ізольовано один від іншого, а в поєднанні, комплексно.

Метод біржового права — це сукупність прийомів, способів та засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання біржових правовідносин.

В залежності від біржових правовідносин виділяють наступні методи біржового права: імперативний (регулює відносини між ДКЦПФР і фондовими біржами), диспозитивний (відносини між біржами та покупцями й продавцями) та комплексний.

Характерними рисами імперативного методу правового регулювання є наступні:

1. юридична нерівність сторін у владних біржових відносинах;

2. формування і використання відносин, коли одна сторона відносин є владною, а інша підвладною за принципом команда — виконання;

3. відсутність можливості домовленості сторін;

4. наявність владних приписів держави.

Рисами диспозитивного методу є:

• рівність учасників правовідносин;

• вільне (незалежне) формування власної волі учасників правовідносин та реалізація прав у своїх же інтересах;

• самостійність учасників правовідносин, що виражається в можливості особи самостійно розпоряджатися належним їй майном, коштами, цінними паперами, нести відповідальність за своїми зобов’язаннями тощо;

• можливість вибору суб’єктами біржового ринку варіантів поведінки в рамках діючого законодавства.

Для комплексного методу біржового права характерно є те, що він об’єднує окремі риси імперативного та диспозитивного методів, властиві біржовому праву, тобто:

• обмеження автономії волі обов’язкових учасників біржових відносин, прикладом яких можуть бути правовідносини, що виникають у процесі створення біржової установи під час встановлення її засновниками розміру статутного капіталу;

• майнова самостійність учасників правовідносин.

3. Система та джерела біржового права

Для біржового права характерна наявність норм, що закріплюють загальні для нього (права) принципи, ідеї та положення, і норм, що регулюють окремі види відносин, які становлять його предмет. Тому доцільно згрупувати норми біржового права в найкрупніші правові інститути, якими є Загальна та Особлива частини.

Загальна частина дає змогу забезпечити необхідну єдність правового регулювання біржових відносин. Вона є об’єднуючою основою для всіх інших норм, виражає спільність мети і завдань їх об’єднання в галузь права. Так, до Загальної част7ини входять інститути й норми біржового права, що закріплюють основні принципи, правові форми й методи здійснення біржової діяльності та її регулювання з боку державних органів, організаційно-правових

форм біржових інститутів, основні риси правового становища суб’єктів біржового ринку тощо.

До Особливої частини входять правові інститути, що мають вузькоцільове значення через специфіку їх об’єкта, групуються в значно більші структурні підрозділи — розділи, в яких згруповані інститути й норми, що регулюють відносини у сфері організації та функціонування: товарних бірж; фондових бірж; валютного ринку; ринку праці; механізму ф’ючерсної торгівлі; механізму укладання і виконання біржових угод; механізму оподаткування біржової діяльності; механізму розрахунків за біржовими угодами; порядку обліку і звітності на біржі.

Загальна й Особлива частини біржового права перебувають у нерозривному зв’язку, оскільки у своїй основі вони є відображенням цілого та його елементів.

Від системи біржового права, як галузі права, відрізняють систему біржового законодавства, під якою розуміють систему всіх упорядкованих відповідним чином нормативно-правових актів, що регулюють біржові правовідносини. До біржово-правових норм належать акти законодавчих і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядування. Вони містяться безпосередньо в Конституції та законах України, постановах уряду, наказах міністерств і відомств, інших нормативних актах державних структур, у рішеннях місцевих рад та їх виконавчих органів, а також у внутрішніх актах біржових інститутів.

Законодавчі та нормативно-правові акти, що містять правові норми, які регулюють біржові правовідносини, називають джерелами біржового права.

Враховуючи їх складність, спричинену особливістю виникнення, зміни та/або припинення біржових правовідносин, ці джерела систематизують у дві групи:

• джерела, правові норми яких визначають загальні правила поведінки учасників біржових правовідносин. Сюди належить Конституція України, Цивільний кодекс України, Податковий кодекс України, Митний кодекс України, Закони України «Про господарські товариства», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про інформацію», «Про захист від недобросовісної конкуренції» тощо.

• джерела, правові норми яких визначають безпосередню поведінку учасників біржових правовідносин, зокрема під час укладання і виконання біржових угод. Це представлено Господарським кодексом України, Законами України «Про товарну біржу», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», окремими нормативними актами

Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку тощо.

— локальні джерела, тобто локальні нормативно-правові акти, дія яких поширюється лише в рамках відповідної біржі. Такими є Правила біржової торгівлі, Статут біржі, а також Засновницький договір.

Таким чином, аналіз джерел біржового права свідчить, що його права (норми) розкидані в багатьох законодавчих і нормативно- правових актах і відображені в кількох інститутах цивільного і господарського права. Це свідчить про складність системи біржового права, а відтак вимагає від учасників біржових правовідносин та фахівців біржового ринку належного розуміння й високої практики застосування правових норм.