- •1.3.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.3.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.3.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.3.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.3.5. Загальні особливості екосистем
- •1.4. Тропічні, субтропічні і помірноширотні пустині, напівпустині та колючі ксерофітні зарості
- •1.4.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.4.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.4.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.4.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.4.5. Загальні особливості екосистем
- •1.5. Трав'янисті угруповання степів, прерій і пампи
- •1.5.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.5.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.5.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.6. Широколистяні і мішані ліси помірних широт
- •1.6.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.6.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.6.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.6.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.6.5. Загальні особливості екосистем
- •1.7. Хвойні і дрібнолистяні бореальні ліси
- •1.7.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.7.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.7.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.8. Тундри і приполярні пустища
- •1.8.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.8.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.8.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.9. Високогір'я
- •1.9.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.9.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.9.3. Угруповання гетеротрофів
- •2 Біофілотичш царства та області суші
- •2.1. Орієнтальне царство (Orientalis)
- •2.2. Ефіопське царство (Aethiopis)
- •2.3. Мадагаскарське царство (Madagascariensis)
- •2.4. Капське царство (Capensis)
- •2.5. Австралійське царство (Australis)
- •2.6. Антарктичне царство (Antarctis)
- •2.7. Неотропічне царство (Neotropls)
- •2.8. Неарктичне царство (Nearctis)
- •2.9. Палеарктичне царство (Palaearctis)
- •3. Біогеографія островів
- •4. Деякі особливості морських і прісноводних угруповань
- •5. Охорона угруповань і видів. Екологічна і генетична різноманітність біосфери як дуже важливий природний ресурс
- •5.1. Цінність різноманітності
- •5.2. Заповідні території та акваторії, що охороняються
- •5.3. Програми біогеографічних досліджень
1.7.3. Угруповання гетеротрофів
Ми вже згадували про ту важливу роль, яку відіграють мікоризоутворюючі гриби в балансі елементів мінерального живлення фотоавтотрофів. Можна додати, що відносна роль грибів порівняно з бактеріями при русі від широколистяних до тайгових лісів збільшується. Отже, як мікроскопічні (мікроміцети), так і макроскопічні (включаючи мікоризоутворювачів і сапрофітів) гриби відіграють дуже важливу роль у мінералізації відмираючої рослинної маси.
Мала потужність гумусового горизонту, кисле середовище, нагромадження грубого перегною і підстилки — усе це малосприятливі фактори для формування багатого і різноманітного комплексу ‑ дощових червів, властивого широколистяним лісам. І справді, переважає небагато видів, які живуть головним чином у підстилці й у верхньому горизонті власне ґрунту. Це, зокрема, переважно європейський Allolobophora caliginosa і дуже поширена в тайзі і тундрі ейзенія Норденшельда (Eisenia nordensheldi). Зате ці самі фактори призводять до того, що підстилка дуже щільно населена такими групами мікроартропод, як панцирні кліщі (Oribatei) і ногохвістки, або колемболи (Collembola). Сумярна чисельність мікроартропод, яка на 90% формується за рахунок цих двох груп, звичайно дорівнює кільком десяткам тисяч особин на 1 м2, а іноді перевищує і 100 тис. При цьому сумарна сира біомаса обох груп разом звичайно дорівнює 1—2 г/м2 з невеликим переважанням кліщів. Нарешті, чисельність сапрофільних вільноживучих нематод (звичайно мікроскопічних розмірів — 0,2 ... 1 мм) у тайгових екосистемах у середньому близька до 5 млн. екз/м2 (амплітуда 1 ...10 млн.), а сира зоомаса їх — до 1 г/м2.
Група хлорофітофагів — споживачів тканин зелених рослин — дуже різноманітна. Уже згадувалось про спалахи розмножень сибірського шовкопряда, гусінь якого може буквально «з’їсти» велику ділянку лісу. Однак найчастіше чисельність цієї функціональної групи гетеротрофів збалансована з ресурсами їжі. Крім різних комах-листогризів, є багатий комплекс стовбурних форм, які поїдають луб, деревину і кору найчастіше вже відмираючих дерев. Сюди входять різні короїди (родина Ipidae), вусачі, або скрипуни (Сеrambicidae), златки (Buprestidae). З комах, що споживають кореневу масу, найзвичайніші личинки коваликів, яких називають дротяниками (Elateridae). Порівняно з неморальними ценозами роль хрущів різко зменшується.
Хребетні тварини, які споживають головним чином зелену масу та інший рослинний корм, представлені різними великими птахами з родини тетерукових. Це глухар, якого у Східному Сибіру замінює кам’яний глухар (Tetrao urogallus, T. parvirostris), а також рябчик (Tetrastes bonasia). Близький до рябчика вид є і в Канаді. Ціла низка птахів і звірів пристосована до споживання насіння хвойних дерев. Це передусім шишкарі (види роду Loxia), з яких білокрилий шишкар (L. leucoptera) живе в модринниках як Сибіру, так і Аляски, і білки (Sciurus vulgaris в Євразії, червона білка з роду Tamiasciurus, а також сіра білка — S. carolinensis — в Америці). В Америці дуже різноманітні бурундуки з двох родів (Eutamias, Tamias), у Сибіру поширений єдиний вид— Eutamias sibiricus. Мішаний насіннєїдно-зеленоїдний тип живлення властивий різним лісовим полівкам (види Clethrionomys); а лісові миші Євразії (рід Apodemus) та оленячі «миші» Америки (Peromyscus — це представник родини хом’якоподібних) більш схильні до поїдання насіння. Для тайги Нового Світу дуже характерна повна відсутність справжніх мишей (видів родини Muridae), а схожі екологічні ніші займають і зовні конвергуючі види хом’якоподібних (Cricetidae). Хом’якоподібні з підродини полівок (Microtinae) живуть по всій тайговій зоні. Нарешті, основний споживач гілкового корму — лось, який живе і в Євразії, і в Америці.
Гетеротрофи вищих порядків представлені в різних групах тварин. Серед комах найпомітніші, мабуть, мурашки з роду Formica і мурашки-деревоточці (Camponotus herculianus). Дуже різноманітні дрібні форми жуків-жужелиць і хижаків (Carabidae, Staphylinidae), багатоніжки-литобіїди, домінують у підстилці. Дрібних хребетних-зоофагів особливо багато в приземному ярусі. Це передусім бурі жаби (Rana arvalis і близькі види), різні землерийки-бурозубки (Sorex). Найбільша видова різноманітність хребетних-зоофагів припадає на деревно-чагарниковий ярус за рахунок різних комахоїдних і всеїдних птахів. При цьому важливо зазначити, що ціла низка характерних тайгових видів, які живляться комахами, не відлітає на зиму. Такі, зокрема, синиці-гаїчки (Parus mon-tanus, P. palustris в Євразії, Р. cincius у північній тайзі Євразії, Р. atricapillus у Північній Америці), корольки (Regulus regulus в Євразії, R. calendula і R. satrapa в Північній Америці), пищухи (Certhia familiaris), деякі дятли. А втім, останні взимку можуть майже цілком переходити на харчування насінням хвойних. У теплу пору року пташине населення в усіх регіонах бореальних лісів стає ще різноманітнішим, при цьому навіть переважно зерноїдні види часто починають поїдати також комах, червів або павуків. В усій зоні стають звичайними різні види дроздів (Turdus), в Євразії до домінантів входять представники славкових (родина Sylviidae), види вівчариків (Phylloscopus). У Північній Америці — види родини Parulidae, яких за зовнішню схожість називають американськими славками. У південній тайзі Європи часто домінує зяблик (Fringilla coelebs), а в північній — в’юрок (Fringilla montifringilla). У більш східних і в американських секторах до складу домінантів нерідко входять види родини вівсянкових (Emberizidae).
У межах мало зміненої людиною тайги серед великих звірів, що живляться мішаною їжею, але все-таки з переважанням зоофагії, треба згадати бурого ведмедя, поширеного на обох материках, а також рись, росомаху. Дрібні хижі звірки представлені головним чином куницевими. Це лісова куниця, соболь, горностай, лисиця, по берегах водойм — норки й видри. У всіх звірків цінна шкурка, яка є предметом промислу.
Головний відновний ресурс тайгової зони — деревина, запаси якої все ще дуже великі, хоч в окремих районах спостерігається вирубування в обсязі, що перевищує природний приріст.
