- •1.3.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.3.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.3.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.3.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.3.5. Загальні особливості екосистем
- •1.4. Тропічні, субтропічні і помірноширотні пустині, напівпустині та колючі ксерофітні зарості
- •1.4.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.4.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.4.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.4.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.4.5. Загальні особливості екосистем
- •1.5. Трав'янисті угруповання степів, прерій і пампи
- •1.5.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.5.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.5.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.6. Широколистяні і мішані ліси помірних широт
- •1.6.1. Поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.6.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.6.3. Гетеротрофи першого порядку
- •1.6.4. Гетеротрофи вищих порядків
- •1.6.5. Загальні особливості екосистем
- •1.7. Хвойні і дрібнолистяні бореальні ліси
- •1.7.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.7.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.7.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.8. Тундри і приполярні пустища
- •1.8.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.8.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.8.3. Угруповання гетеротрофів
- •1.9. Високогір'я
- •1.9.1. Географічне поширення, гігротермічний і геохімічний режим
- •1.9.2. Угруповання фотоавтотрофів
- •1.9.3. Угруповання гетеротрофів
- •2 Біофілотичш царства та області суші
- •2.1. Орієнтальне царство (Orientalis)
- •2.2. Ефіопське царство (Aethiopis)
- •2.3. Мадагаскарське царство (Madagascariensis)
- •2.4. Капське царство (Capensis)
- •2.5. Австралійське царство (Australis)
- •2.6. Антарктичне царство (Antarctis)
- •2.7. Неотропічне царство (Neotropls)
- •2.8. Неарктичне царство (Nearctis)
- •2.9. Палеарктичне царство (Palaearctis)
- •3. Біогеографія островів
- •4. Деякі особливості морських і прісноводних угруповань
- •5. Охорона угруповань і видів. Екологічна і генетична різноманітність біосфери як дуже важливий природний ресурс
- •5.1. Цінність різноманітності
- •5.2. Заповідні території та акваторії, що охороняються
- •5.3. Програми біогеографічних досліджень
1.9.3. Угруповання гетеротрофів
Угруповання гетеротрофних організмів, передусім тваринне населення, також представлені різнорідними групами, склад яких дуже залежить від регіонального положення гір. В умовах схожих гігротермічних характеристик середовища і в тварин можна бачити численні приклади паралелізмів і конвергенції поряд з унікальними рисами зовнішнього вигляду та екології в кожному районі. Таксономічні зв’язки з віддаленими територіями частіше повніше проявляються у безхребетних тварин, особливо у найменших представників їх — нематод і мікроартропод. Найбільш своєрідний склад населення хребетних, передусім звірів і птахів.
Великі травоїдні ссавці, характерні для альпійсько-гімалайської смути гірських країн, — кілька видів козлів (Сарrа) і баранів (Ovis). У Кордільєри Північної Америки проникає сніговий баран, який живе і в нас у горах Сибіру, але одночасно там з’являється надзвичайно своєрідна снігова коза (Oreamnos americanus) — білого кольору, з маленькими рогами і гривкою на холці. В Євразії в окремих гірських країнах поширені й інші копитні — серни, тари, горали, серау, голубі барани, яки. В парамос Південної Америки живуть рідкісні шерстисті тапіри (Tapirus pinchaque) і дрібні високогірні олені (Pudella mephistopheles). У парамос і в сухіших високогір’ях (пуна, халка) трапляються й інші види оленів, з яких перуанський олень (Hippocamelus antisiensis) тримається серед скель і нагадує повадками гірського козла. В пуні характерні і безгорбі верблюди з роду лама. Усі гірські травоїдні часто заходять у верхній пояс гірського лісу, для них характерні періодичні вертикальні міграції. Це можна сказати і про хижих ссавців — різних ведмедів, лисиць, котів. Навпаки, дрібні гризуни ведуть тільки осілий спосіб життя, але в них виробляються особливі пристосування проти сезонних і навіть добових коливань несталої погоди високогір’я — вони влаштовують добре захищені сховища в норах і серед каміння, запасають сіно, впадають у сплячку в холодний період.
У помірно теплих широтах у птахів нерідко виникає дуже вузька кормова спеціалізація, неможлива в рівнинних умовах. Наприклад, низка видів гірських зерноїдних птахів Середньої і Центральної Азії (Leucosticte, Serinus pusillus) протягом кількох місяців можуть поїдати насіння небагатьох видів рослин, щодня спускаючись з високогір’їв у теплі долини ранньою весною. З часом ці рослини дозрівають на дедалі більших висотах, поступово доходячи до високогір’їв. Ближче до осені в долинах дозріває другий урожай, що дає змогу гірським в’юркам не змінювати кормового раціону. Так само поводять себе і гірські види колібрі в помірних широтах, пересуваючись разом з переміщенням у гори хвилі цвітіння. Навпаки, в однакових умовах вологих екваторіальних високогір’їв ті самі колібрі, а в Старому Світі нектарниці, пересуваються не так у вертикальному, як у горизонтальному напрямі, відшукуючи рослини, які з’являються в будь-яку пору року.
Інші види птахів протягом несприятливого сезону мігрують у долини і там проводять деякий час, часто різко змінюючи характер корму. Наприклад, червоночерева горихвістка (Phoenicurus erythrogaster), яка живе влітку поблизу льодовиків і поїдає комах, зимує в долинах з заростями обліпихи і живиться в основному ягодами цих чагарників (червоночерева горихвістка живе на Кавказі, в Середній і Центральній Азії). Дуже характерні в багатьох горах і головним чином рослиноїдні форми, які поїдають багато зеленої маси альпійських трав, дуже багатої на протеїн і засвоювані вуглеводи та жири. Такі, зокрема, улари (види роду Tetraogallus). Нарешті, в складі населення представлені всеїдні птахи (наприклад, альпійські галки Євразії) і великі хижаки. Серед останніх численні стерв’ятники — грифи, сипи, бородачі в Старому Світі, кондори в Новому Світі. Великі хижаки подовгу ширяють у небі, використовуючи висхідні потоки повітря, які завжди є в горах.
Склад навіть наймасовіших птахів дуже різний у різних регіонах, адже деякі гірські види мають дуже маленькі ареали, як, наприклад, деякі колібрі Південної Америки. Та все-таки для високогір'їв Старого Світу, крім уже згаданих альпійських галок (Руrrhocorax graculus), грифів і бородачів, гірських в’юрків (Leucosticte), можна назвати ще гірських щевриків (Antbus spinoletta), рогатих жайворонків (Eremophila alpestris), снігових в’юрків (або снігових горобців — рід Montifringilla), низку видів гірських чечевиць (рід Carpodacus), стінолаза (Tichodroma muraria). Із них гірські щеврики і рогаті жайворонки дуже поширені в горах Північної Америки, при цьому рогаті жайворонки населяють також тундру і пустинні низькогір’я Центральної Азії. В ізольованих горах Африки для поясу деревовидних сенеціо і лобелій характерна нектарниця Джонсона (Nectarinia johnsoni).
У парамос Анд поширені види, багато з яких трапляється і біля рівня моря на південному, холодному краю материка. Серед фонових видів це, наприклад, Cinelodes fusous і Upucerthia з родини пічників (Furnariidae) і Muscisaxicola alpina з тиранових. Звичайні також дрозди Turdus fuscater, два види волового очка і кілька видів вівсянкових, танагр і колібрі. З останніх звичайними є крихітні Metallura і Oxypogon, які піднімаються в гори на 5000 м абс. і часто живляться серед листя і квіток деревовидних еспеліцій (фрайлехонес). У пуні до фонових видів належить дуже поширений у Новому Світі вид вівсянкових — зонотрихія (Zonotrichia сареnsis), деякі тинаму, а також схожий на повзика «шахтар» Geositta cunicularia з родини пічників. Як і в сухих високогір’ях Центральної Азії, в пуні багато птахів гніздяться в норах і нішах обривів. Це згаданий «шахтар» та багато інших видів пічників. Багато які з них споруджують гнізда з глини, за що й отримали таку назву. Дятел «скельний флікер» (Colaptes rupicola) утворює колонії і споруджує нори в обривах, на зразок наших ластівок-берегівок. Найближчий родич цього дятла живе в лісах Північної Америки. В пуні звичайні також деякі види колібрі та дрібні горлиці з особливих американських родів.
